Таку думку висловила Тетяна Воронцова – представник Альянсу «Україна без сиріт» у Хмельницькій області, директор центру соціальної опіки «Дитяча надія», яка присвятила себе реалізації реформи по ліквідації в Україні інтернатної системи, що калічить життя дітей.

Пані Тетяна відкрила двері свого будинку для всіх обездолених: дітей, людей, навіть цілих сімей. Також вона регулярно відвідує бідові сім’ї по селах, переконуючи батьків не віддавати дітей в інтернат, підбадьорюючи, що можна все змінити. Стверджує, що її будинок існує для допомоги іншим людям. «Ми готові прийняти будь-яку людину і допомогти всім, чим зможемо», – говорить вона.

Кому прийшла ідея створити такий центр на базі власного будинку, чому?

-В дитинстві мене двічі хотіли забрати в інтернат. І я дуже важко це пережила. У мене абсолютно нормальна мама, вона просто мала їхати на лікування, коли я йшла в перший клас, залишаючи мене на рідну тітку. Моїм найбільшим страхом було те, що мене заберуть від мами. Через власний негативний досвід я ще з дитинства знала, що буду займатися знедоленими дітьми. Саме через це пішла навчатись на вчительку. Закінчила педучилище, а згодом педінститут, деякий час працювала в школі. Тоді на вулицях нашого міста масово почали з’являтись безпритульні діти. Це був для мене шок! В голові не вкладалось: як діти голодні, без батьків, живуть на вулиці. Ми всіма способами пробували їм допомогти, влаштовували благодійні обіди. А чому потім з’явився центр? Бо прийшли ті діти і сказали: «Заберіть нас кудись. Ми не можемо на вулиці змінити своє життя». Тоді ми почали знімати трикімнатну квартиру в Ракове, спочатку забрали їх туди. І першими дітьми, які в нас жили в будинку, були вуличні діти. Через їхні зв’язки, відсутність підтримки, ми не змогли їм якісно допомогти.

Ми були просто групою ініціативних людей, які по своїй душевності хотіли допомогти цим дітям. Та й не було певних знань. Ті знання, які я отримала в педінституті, дуже допомагали, але їх було недостатньо для роботи з такими дітьми. А потім я поїхала в Київ, в «Отчий дім», там навчалася саме в цьому напрямку. Ці діти виросли і фактично вже пізно було щось змінити радикально для них. Тоді почався другий етап, коли я вирішила присвятити цьому своє життя, взявши під опіку декілька дітей з інтернату. Зараз ці дітки виросли, ми з ними спілкуємось. Дівчатка родили п’ятеро дітей, тому я вже бабуся.

15726416_948425295290262_8071333088967455882_n

Як Ваші діти сприйняли те, що в сім’ю прийшли чужі  діти?

-У мене троє рідних діток. Перед тим, як наша сім’я мала поповнитись, я посадила своїх дітей і сказала: «Ви зрозумійте, прийдуть дітки, яким дуже не вистачає любові, уваги. Я вас ніколи не перестану любити, але буду тим діткам теж приділяти увагу, не ображайтеся. Просто допоможіть мені. Давайте ми разом покажемо їм, що ми їх любимо, що ми про них піклуємось». Мій наймолодший син народився саме в той день, коли ми взяли прийомних дітей, тому йому особливо адаптуватись до цього не треба було, він ріс разом з ними. Настя – донька  -сприйняла це все дуже добре. Максим – старший син – нормально, але був період, що він ревнував. Розумів, що буде менше уваги. Перший період був найскладнішим, коли притирались характерами. Наше завдання було зблизитись, а в цих дітей багато захисних реакцій, стін, які треба було зруйнувати, щоб вони відкрилися, щоб їм було комфортно. Приблизно на 3 роки я з ними там загубилась. Коли вийшла в місто, воно було для мене зовсім новим. Важко було, у нас жив хлопчик- п’ятикласник, який не знав навіть всіх букв. Ми сиділи з ним, вчили заново алфавіт. І проблема була не в ньому, а в системі, яка зруйнувала на той час його життя.

Скільки дітей і сімей пройшло через Ваш  центр (будинок)?

-Офіційну опіку з великими труднощами взяли над трьома дітьми, а всього дітей було 18. Сімей було дуже багато, близько 50. Протягом цих років в мене виробився принцип: допомагаю тільки тим, хто хоче. Я не роблю за сім’ї їхню роботу, а просто відкриваю горизонт їм, який вони не бачать, показуючи іншу сторону медалі їхнього життя, підбадьорюючи, що в них все вийде.

Мама з однієї сім’ї мені каже: «Та на нас поставили хрест, ми виродки в цьому селі. Який сенс змінюватися, все одно вже нічого не змінити»,  – от такий відчай в людей, вони не бачать, що щось може змінитися. Ті люди не бачать, як саме можна змінити все, і коли їм пропонуєш практичні речі, починає все змінюватись. Кажу: «Давайте я привезу фарбу, ви стіни побілите, давайте я тюль привезу, а ви помиєте вікна». А після цього приїжджаєш, і вони вже інші, прання затіяли, ця жінка роботу знайшла. А вона не те що не шукала її, навіть і не планувала шукати. Коли людям потрохи відкривати світло, вони починають прозрівати, починають самі щось робити. А потім ми вже їх відпускаємо, рідше навідуємо, коли бачимо, що вони самі можуть вирішувати певні проблеми.

14045936_867329886733137_263105891202604189_n

14232451_875745349224924_1830361225849875005_n

Як вдавалось утримувати цих всіх дітей?

-Є такі люди, які підтримували нас, навіть з будівництвом будинку допомагали. Також мій чоловік заробляє гроші. Звичайно, були важкі часи, але Бог нас не залишив, допомагав постійно. Завжди вчасно все було. Ще в нас є свій город. Тому картопля та інші овочі у нас є, робимо якісь закрутки на зиму. Зараз все вирівнялося, пройшла криза. Якби питання ще з опаленням вирішилось, то було б взагалі дуже добре. Обігріти великий будинок зараз дуже дорого.

А з чим була пов’язана криза?

-Не було підтримки з боку держави, ми просто залишилися напризволяще самі собі. За весь цей час не отримала від держави ні копійки допомоги, окрім опікунських коштів. Але в нас на дітей йшло набагато більше, бо ми хотіли, щоб ці діти себе комфортно почували в суспільстві, щоб не відчували себе гіршими.

За всі роки присвячення себе дітям, що можете згадати найприємнішого?

-В нас такі класні свята були. Наші діти всі дуже творчі, вони робили постійно якусь програму. З каструль робили барабани, складали гуморески. Навіть якийсь час була програма – новини нашої сім’ї, яку вони самі придумували. Ми всі разом спускалися вниз, і діти в сміхотворній формі в костюмах пародіювали різні моменти нашої сім’ї. Це така була п’ятихвилинка сміху. Ще пам’ятаю момент. Одного разу я вибігла на вулицю і дуже сильно плакала, тоді йшов сильний проливний дощ. Дивлюсь, хтось йде під парасолькою в чобітках з букетом троянд до мене. А це один хлопчик, з нашої сім’ї, йшов заспокоювати мене, нарвавши по сусідству троянд. Я тоді ще більше розплакалась, надзвичайно було приємно. Дуже багато теплих спогадів.

1Y4qFrAv5Vc

Чи можете сказати, що даєте материнську любов діткам, яких взяли до себе в будинок?

-Напевно, хай би вони сказали. Моя проблема в тому, що я до них всіх прив’язуюсь, і коли вони йдуть, я сильно сумую. А чи даю я любов, і чи вони її відчувають – судити їм. Рідні діти деколи казали мені: «Ти їх любиш більше, ніж нас».

z_df3a4192

Що Вас надихає ділитись життям з іншими?

-Віра в Бога, в першу чергу. Ну і – це моє, я для такого, напевно, народилася, і мені це приносить велике задоволення. Комусь вдень допоможу – ввечері приходжу, лягаю спати і відчуваю себе дуже добре. Розумію, що все, що могла в цей день, я зробила.

В чому є постійна необхідність?

-В людях. Найбільше не вистачає людського ресурсу. Деякі думають, що їм треба знання психології, щоб комусь допомогти, але потрібно просто добре серце і добре слово. Деколи треба просто до людини підійти і обняти. Це може бути важливіше за будь-які матеріальні речі. Ще, звичайно, маємо потребу в транспорті. Але завжди находиться вихід.

14670823_895924637206995_1209666361661187487_n

Що б ви побажали всім хмельничанам?

-Бажаю кожній людині перестати бути байдужою і зрозуміти, що в першу чергу її благополуччя і комфорт залежать від благополуччя і комфорту тих, хто оточує її, бо вона живе не сама, а в суспільстві. Тому, якщо ми йдемо в Європу, якщо ми хочемо змін, то зміни – це не тільки асфальтована дорога на вулицях. В першу чергу, на першому місці має бути людина, її особистість та її інтереси. Я вірю, що наше місто може стати одним з перших в Україні, де не буде сиріт, це зробити насправді не так важко.

Марічка News

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Також по темі

Вже в другому банку Хмельницького виявили фальшивого Сковороду. Як відрізнити підробку – пояснили у Нацбанку

СК ГУ НП в регіоні повідомляє, що підробні