Андрій Шинькович: врятуємо професію вчителя та гідне ставлення до нього з боку держави
Система фінансування шкільної освіти, запроваджену цього року за ініціативи уряду Яценюка, не спромоглись вигадати жодні «попередники».Андрій Шинькович: врятуємо професію вчителя та гідне ставлення до нього з боку держави
Система фінансування шкільної освіти, запроваджену цього року за ініціативи уряду Яценюка, не спромоглись вигадати жодні «попередники». Із державного бюджету направляється цільова субвенція, яка складається виключно із коштів на заробітну плату педагогам і оплату енергоносіїв, спожитих школами. Розмір такої освітньої субвенції розраховується по кількості учнів: на одного учня – трохи більше тисячі гривень на місяць. Розпорядником виступає відділ освіти місцевих держадміністрацій, який і розподіляє суми на зарплатню та на оплату тепла, води, світла. Коштів на ремонт закладів освіти, додаткове навчальне обладнання, посібники, тощо не передбачено.
Але, напевне, Кабміну і Міністерству освіти і науки і ці мінімальні витрати здались завеликими. 25 березня 2014 р. уряд прийняв дві постанови №88 і №89, якими змінив умови виплати педагогічним працівникам 20% надбавки за престижність праці і 50% надбавки за особливі умови роботи бібліотекарям.
Якщо раніше розмір цих надбавок був фіксований і їх виплати були обов’язковими, то наразі 20% – це лише граничний розмір. І чи виплачувати ці надбавки взагалі і скільки саме, тепер визначають відділи освіти і керівники освітніх закладів, як зазначено в урядових постановах, «у межах фонду оплати праці». А якщо той фонд оплати праці здебільшого сформований із освітньої субвенції, в якій взагалі не закладені кошти на ці надбавки, то що це, як не шахрайство з боку Кабміну? Причому відповідальність за таке неподобство перекладено на місцеву владу. Все це робиться під гаслом децентралізації, але така децентралізація не потрібна ні людям, ні місцевому самоврядуванню.

Міністр освіти самоусунувся від освіти
На мій Депутатский запит до міністерства освіти і науки з вимогою проконтролювати виплату надбавок вчителям сповна, міністр Сергій Квіт відповів, що він разом з усіма освітянами занепокоєний тим, що ті не отримують надбавки сповна. Але поробити нічого не може, бо на те є відповідна постанова уряду. Начебто Квіт і не є членом того самого уряду?
Із цієї відповіді складається враження, що пан міністр взагалі не усвідомлює, за що відповідає. То ж вимушений нагадати, що від нього як керівника освіти очікують, щоб пояснив, звідки при такому фонді оплати праці брати кошти на індексацію, на надбавку, на позашкільні години, на виховну роботу.
Із розповідей вчителів, директорів шкіл, освітянських працівників міських і районних адміністрацій, представники Міносвіти навіть ні разу не поцікавились, як виплачуються надбавки. До мене, як до народного депутата, з цього приводу звертаються освітяни не лише мого виборчого округу, а й із інших областей. Знаю, що є випадки, коли педколективи шкіл вимушені були через суд добиватися виплати надбавки за престижність у повному обсязі.
Та сама ситуація і з індексацією заробітної плати вчителям. Уряд Яценюка, міністр фінансів Наталія Яресько щоб звезти у держбюджеті «дебет з кредитом», відмовляються індексувати доходи, спустошуючи кишені населення зі швидкістю вітру. У прикінцевих положеннях Закону про держбюджет на 2015 рік сказано, що індексація доходів населення відбувається згідно з порядком, затвердженим Кабінетом міністрів України. Але ніякого порядку не розробляється і до сьогодні.
В той самий час, спираючись на Закон про індексацію грошових доходів населення, який має вищу силу ніж підзаконні урядові постанови, місцеві ради можуть виплачувати індексації. Як, наприклад, це відбувається у місті-супутнику Хмельницької АЕС Нетішин. За рахунок економії на енергоресурсах, бо вони тут є на порядок дешевшими, місцева влада із суми освітньої субвенції виплачує вчителям сповна надбавку за престижність та індексацію.
А у Теофіпольскому районі на індексацію вже й не очікують. Для вчителів нагальне питання – отримати надбавки у повному обсязі. Замість 20% за престижність, вчителя отримують лише 5%, а бібліотекарі – замість 50% за особливі умови праці лише 25%.
Вчительські ставки з усіма надбавками за зошити, класне керівництво, категорії, стаж роботи, ін. такі низькі, що при теперішніх цінах навіть не назвеш прожитковим мінімум не назвеш – хіба що найнижчий поріг виживання. То ж вчителі змушені шукати додаткові джерела доходів.
Два в одному: вчитель і аграрій
Робочий день типової української вчительки. Підйом о 5 – 6-й ранку та до корови. Подоїла, повела на вигін до стада пастись. Переодяглась, нагудувала дітей та онуків – і бігом на роботу. З роботи повернулась – знову до худоби. Навесні і восени треба ще город обробляти. А ще – готується до уроків і перевіряє зошити.
«Нас з чоловіком двоє вчителів. Притому, що ставки в нас не низькі, на двох отримуємо 5,5 тис грн. на місяць. У опалювальний сезон 3,5 тис грн. піде на газ, на світло за новими тарифами – 500 грн., мішок цукру – 550 грн. І залишається 1,5 тис грн. – і що на них. Без городу і хоча б якої курки не проживеш».
Молоко і худобу на селі закуповують за копійки: 2,40 грн. за літру молока, біля 25 грн. за кг живої ваги порося. То ж додатковим доходом таку діяльність не назвеш.
В малих містечках ще гірше. Вчителі і підприємництвом займаються, і йдуть на пенсію у 45 років по вислузі, а потім – на заробітки у Італію чи Польщу. Подібних історій, спілкуючись на окрузі, я чув дуже багато.
Якщо ми хочемо перетворити українського вчителя на аграрія або заробітчанина, тоді залишимо вигадану Кабміном Яценюка система фінансування шкільної освіти. Вчитель, який змушений шукати додаткові можливості для виживання, втрачає своє призначення у суспільстві.
Сучасний вчитель мусить постійно займатися самоосвітою: регулярно освоювати нову інформацію із Інтернету, проходити навчання для підвищення свого професійного рівня, читати багато і різну літератури, бути в курсі нових фільмів, тощо. Тоді він зможе дати учням усе необхідне.
Шкільна освіта – справа державна
Питання виплати вчителям заробітної плати сповна взагалі не повинно виникати – ні відсотком менше по жодній надбавці. З урахування рівня інфляції і зростання цін заробітна плата українських вчителів стала чи не найменшою у Європі. По найвищій ставці з усіма надбавками по максимальному рівню (стаж, категорії, звання старшого вчителя і вчителя-методиста) вона складає в Україні до 120 євро на місяць.
Навіть у Румунії і Болгарії, які визнані найбіднішими країнами в ЄС, вчителі отримують більше: 350 і більше 200 євро, відповідно. У Польщі, Угорщині заробітна плата вчителя перевищує 400 євро; у Чехії – більше 600 євро. Майже скрізь у країнах з перехідною економікою вчителі отримують пільги: безкоштовна медична страховка, знижки на проїзд у громадському транспорті, тощо.
У Греції, заробітна плата вчителів – до 1800 євро на місяць. Тим не менш, тамтешні освітянські профспілки страйкують і вимагають підвищення. Тому що в розвинутих європейських країнах вчителі і лікарі є найбільш оплачуваними робітниками бюджетної сфери.
Якщо ми хочемо пишатися високим рівнем освіти українців, то потрібно збільшити заробітну плату вчителям як мінімум на 50%, навіть з урахуванням надскладної соціально-економічної кризи в країні. А щоб запобігти у майбутньому спробам гратися з розміром зарплати, збільшувати треба не надбавки, а саму ставку.
В усіх розвинутих країнах шкільна освіта перебуває під контролем держави і відповідальність за цю сферу несе центральна влада. І, коли прем’єр Яценюк і його міністри освіти і фінансів віддають на відкуп місцевій владі фінансування шкіл і вчителів, то нічого європейського тут і близько немає.
В Євросоюзі навпаки наразі піднімають питання про створення рівних умов для навчання і розвитку дітей. У рекомендаціях Єврокомісії за 2010 р., уряди країн-членів ЄС закликають працювати над тим, щоб кожна дитина, незалежно від доходів батьків, отримувала можливості для навчання і розвитку такі самі, які мають діти із більш забезпечених родин. Звісно, що такий підхід передбачає справедливість в оплаті праці вчителя.
Децентралізація у сфері шкільної освіти є неприпустимою. Спекулюючи на децентралізації, Уряд Яценюка просто намагається скинути з себе обов’язки. Міносвіти затверджує однакові для всієї країни учбові програми, однакові критерії оцінювання знань учнів і показники якості роботи вчителя. Тоді чому освітнє відомство відмовляється створювати рівні умови праці для вчителів і контролювати фінансування шкіл по всій країні? Вважаю, що це аморально і ганебно для держави.
А скорочення в цьому році державного замовлення у вищин навчальних закладах на 26 тисяч і зосередження переважної більшості цим бюджетних місць в Києві – це демонстрація неповаги до сільських випускників та взагалі до дітей з областей. Скажіть будь-ласка, пане Міністр оствіти та науки, де у цей скрутний час дітям легше отримати вищу освіту, в обласному центрі своєї області чи в столиці? Куди легше вступити? Куди легше сумку з продуктами батькам передати і т.ін.? Дивує, наскільки далекі очільники МОНу від реалій. Але це тема наступного мого депутатського рослідування та відповідного депутатського реагування.

Андрій Шинькович, народний депутат України

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Також по темі

У Нетішині видали буклет про Івана Гладуняка

Працівники Нетішинського міського краєзнавчого музею до дня народження