День святого Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва.
В народі ще це свято називають Калита. Він вважається парубочим святом. Напередодні, себто 7 грудня, дівчата вже мали змогу визначати обрядодіями свою покровительку – Катерину. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя.День святого Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва.
В народі ще це свято називають Калита. Він вважається парубочим святом. Напередодні, себто 7 грудня, дівчата вже мали змогу визначати обрядодіями свою покровительку – Катерину. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя.
До прийняття християнства це свято називалося Калитою. Дехто вважає, що воно походить від слова \”календи\”. Очевидно, ми маємо справу з молодіжними вечорницькими зібраннями, які започаткувавшись 1 грудня, носили спільну назву Калити й тривали до Різдва – періоду повороту сонця на весну. В цей час найбільше вдавались до заклинань, завбачення майбутньої долі й ритуального кусання \”калети\”.
Натомість первісну назву християнство замінило на святого апостола Андрія Первозванного.
На Андрія жінки не пекли хліба, не шили і не пряли.
В ніч під Андрія хлопці мають найбільші права – єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають.
Удосвіта напередодні Андрія дівчата йшли до криниць, щоб набрати води в рот і замісити на ній борошно. За цим стежили хлопці, щоб розсмішити дівчат. Тоді останні зверталися з проханням не заважати, за що парубки вимагали відкупної – макітру вареників, котрі мали обов\’язково бути на \”андріївській вечері\”. Давши згоду, дівчата приносили воду, замішували тісто й гуртом випікали по дві кукілки (для себе й судженого). Ввечері, поклавши серед світлиці на невеличкий ослінчик або ж заслінку парну кількість балабушечок, впускали пса, якого цілий день тримали впроголодь. Чию хлібину собака з\’їдав першою, та якнайскоріше вийде заміж; коли ж обнюхував і \”перескакував\” до інших – тій юнці цього року шлюб не світить, а коли забирав їство і біг в закуток – вийде на чужині.
Нерідко робили з клоччя дві свічки й підпалювали, приказуючи :
-Андрію-добродію, допоможи мені долю відшукати!
Якщо свічки згоряли рівномірно, прихилившись ода до одної, то це ознака щасливого шлюбу, а коли розхилялися – на неприємну сподіванку. Потім знімали взуття з лівої ноги й від столу почергово міряли доріжку до порога : чий чобіт перший стане на нього – та найскоріше вийде заміж.
Цікавиться дівчина ще й тим, хто буде її чоловік, якої вдачі та якого фаху? Щоб це вгадати, вона посипає на долівку трохи пшениці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли все вже готове, впускає півня і слідкує за ним : якщо півень нап\’ється води – чоловік буде п\’яницею, клюне пшениці – господарем, а як гляне в люстерко – паничем і ледарем.
Цікаво ще знати, як будуть звати чоловіка? Виходить дівчина на вулицю і питає першого зустрічного чоловіка, як його звати. Так і майбутнього чоловіка зватимуть.
Дівчина бажає бодай у сні побачити, як її майбутній чоловік виглядатиме. Для цього є інше ворожіння : лягаючи спати, дівчина скидає з себе крайку, робить з неї хрест і кладе під голову, шепочучи такі слова :
Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах;
З ким вінчатись, з ким заручатись,
З тим і за руку держатись.
Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений.