Звісно, бажано б отримувати електрику лише з екологічно чистих, відновлюваних джерел – гідроенергетика, вітрові станції, соняшні батареї. Але знаєте скільки це коштує? Наразі мова йтиме про сонячну енергію.
Людей можна поділяти за будь-якими критеріми. Давайте зараз розподілимо так: екологічність та економічність. Тобто – бажаєте ви жити в екологічно чистому світі «за дорого» чи дешевше, але в більш брудному. Звісно, усі б вибрали споживання їжі без усіляких ГМО та консервантів, але скільки це коштує! У нашому повсякденні, зубожілому та знедоленому, не до жиру. От і їмо ковбасу з сої та картону, економлячи на якісному харчуванні. Це один з аспектів. Інший – енергетика. Хотілося б позакривати усі теплоелектростанції, аби не забруднювати повітря викидами тисяч, навіть мільонів тонн вуглекислого газу. Хотілося б, мабуть, закрити й атомні станції, аби не жити поруч із ядерною небезпекою. Звісно, бажано б отримувати електрику лише з екологічно чистих, відновлюваних джерел – гідроенергетика, вітрові станції, соняшні батареї. Але знаєте скільки це коштує? Наразі мова йтиме про сонячну енергію. Готові ви платити у… двадцяти з лишком разів більше за енергію сонця, ніж за атомну? Якщо екологічно чисті продукти коштують лише приблизно удвічі дорожче за звичайні, то за «безкоштовне» світило доводить переплачувати значно більше! Принаймні в Україні.
Так, сонячна енергетика розвивається на планеті надзвичайно бурхливими темпами. Скажімо, ще у 2005 році потужність батарей у світі становила п’ять гігават; у 2010 році ця цифра зросла до 41 гігавата; за підсумками минулого року – 142 ГВт. Чим викликано це шалене зростання? По-перше, справді, екологичною чистотою цього виду енергії. По-друге, простотою обслуговування сонячних станцій та низькими поточними затратами. Дійсно, встановив панелі – отримуй електрику: немає потреби закуповувати паливо,вирішувати питання із відходами, лише підтримуй їх у належному стані. По-третє, може, це і стало головною причиною найактивнішого впровадження сонячних електростанцій (СЕС) – розвиток технологій призвів до значного зниження вартості комплектуючих, передусім фотоелементів. Нині, як можна прочитати в інтернеті, вартість встановлення одного вата потужності – 3-4 долара. Тобто спорудження соняшної станції потужністю як, для прикладу, один енергоблок Хмельницької АЕС обійдеться у 3-4 мільярди доларів. Тобто цілком співставно із будівництвом атомної. Але ще раз наголосимо: для геліостанції не потрібно щорічно закуповувати паливо, утилізовувати відпрацьовані збірки, мати ще безліч поточних витрат (щоправда, варто визнати, що коефіцієнт використання встановленої потужності СЕС на порядок нижчих, ніж у ядерних установок).
Американці підрахували, що собівартість електроенергії, виробленої нашим світилом, уже в найближчі роки знизиться до чотирьох-п’ять центів за кіловат-годину. Переведемо у звичні для нас грошові одиниці? Навіть за нинішнім курсом це 60—70 копійок. А знаєте, скільки платить ніни держпідприємство «Енергоринок» власникам батарей в Україні? 7,2 гривні за кіловат-годину! Порівняйте з атомною енергетикою – 30,4 копійки за кВт, або з тепловою – 72,6 копійки отримують вони від «Енергоринку». Навіть ще одна «зелена енергія» – вітрова отримує значно менше, ніж сонячна, – 1,8 гривні. От і маємо, що атомні станції, виробляючи майже 45 відсотків електрики країни, мають менше 21 відсотка коштів, заплачених за електрику. А сонячні станції продукують 0,32 відсотка української електроенергії, а отримують 3,48 відсотка усіх коштів.
Як така дивна ситуація могла скластися на енергоринку? Може, й помилкова версія, але доволі поширена: минула влада, а точніше віце-прем’єр-міністр Клюєв вирішив влаштувати такий собі «бізнес на сонці». Тому тарифи для СЕС виявилися на захмарному рівні. Не виключено, що це такий собі бізнес когось іншого, але логіки у тому, що «батарейкам» платять, скажімо, у тридцять разів більше, ніж іншому виробнику екологічно чистої енергії – гідроелектростанціям (24 копійки за кіловат-годину) жодної. А цей шалений перекіс в оплаті лягає у кінцевому підсумку на споживачів, на нас із вами.
Нині на Хмельниччині діє єдина сонячна електростанція в селі Ясенівка Ярмолинецького району; її потужність вже доведена до двох мегават. Жодного поганого слова про об’єкт сказати не можна: акуратно, охайно, жодних викидів. П’ять працівників ТОВ «Екотехнік-Ярмолинці» забезпечують нашу країну 8-10 тисячами кіловат-годин електроенергії щодоби. Фактично єдина проблема – трава швидко росте, а це пожежонебезпечно. Тому на підприємстві навіть завели невеличку отару овець, які працюють як газонокосарки. Думаю, усі тільки за, якщо і на цьому майданчику, і на інших в області будуть збільшуватися площі під батареями. Але чи готові ми платити Таку ціну за соняшні кіловати? Якщо за нинішніх тарифів збільшити потужності СЕС хоча б удесятеро – такі плани є, бо в області виділено 21 ділянку для спорудження батарей – то виробляючи мізер енергії, вони отримуватимуть левову частку від сплати за електрику. Що тоді буде із тарифом для нас, споживачів?
Нині Росія оголосила нам чергову газову війну, відключивши від труби. Україні конче потрібні інші альтернативні енергоджерела. В області багато робиться для заміщення газової складової. За інформацією управління інфраструктури та туризму облдержадміністрації, на твердопаливні котли вже переведено 329 об’єктів. Замість газу використовують електроопалення 266 шкіл, садочків, лікарень тощо. В зоні спостереження Хмельницької АЕС, де електрика реалізується за пільговим тарифом, функціонує близько трьох десятків котелень, що працюють на електроенергії. Наша область – серед найкращих щодо запровадження когенераційних установок у котельнях: їх вже діє сімнадцять, передусім у Хмельницькому – на наших теплопостачальних підприємствах. Щорічно економія від когенерації (продукую і тепло, і електрику) становить більше тринадцяти мільйонів гривень. Саме завдяки цьому в обласному центрі утримується ледь не найнижчий тариф на тепло в Україні. Усі ці вжиті заходи дозволили зменшити споживання газу у першому кварталі поточного року майже на п’ятнадцять відсотків.
Звісно, сонячні станції могли б теж стати у джерелом, що заміщає російський енергоресур. Як вже йшлося, в області виділено 21 земельну ділянку, будувати СЕС планують у чотирнадцяти районах області. Наш партнер – група компаній «Екотехнік Чех» мала намір лише цього року розпочати роботи у Хмельницькому, Новоушицькому, Віньковецькому та Дунаєвецькому районах. Проте нестабільність ситуації на валютному ринку поки призупинила співпрацю. Будемо вважати, що тимчасово. Бо плюси від батарей очевидні. Екологічність, створення нових робочих місць, задіяння подільських виробництв у створенні комплектуючих для станцій. За словами координатора проекту впровадження СЕС в області Миколи Катеренчука, є інвестор, який навіть готовий збудувати в нас потужності з виготовлення найбільш складного елементу станцій – панелей. Варто лише, аби замовлення становило не менше, ніж на 25 мегават потужності. Це не так і багато, якщо почати реалізовувати усе напрацьоване.
Але залишається гігантський мінус: тариф на сонячну електрику. За якими б міжнародними програмами не субсидиювалася тарифна складова – не нормально, якщо ціна на «безкоштовне сонце» у десятки разів перевищувала не тільки тарифи для інших постачальників, але й собівартість. Щось підозріло надприбутковий бізнес виходить. Скажімо, наша ярмолинецька станція виробила з жовтня минулого року близько сімсот тисяч кіловат-годин енергії. За нинішнім тарифом – це п’ять мільйонів гривень. Непогана сума? Але якщо знизити тариф до розумних меж, чи захочуть інвестори вкладати кошти в розвиток сонячної енергетики? Нині ж в нас тариф на геліоенергію ледь не найбільший у Європі, а якщо зменшиться?
Отже, чи настільки Україна багата, аби платити дуже-дуже дорого за екологічно чисту електрику?
Костянтин ЗВАРИЧ.