Анна Думанська та Богдан Місюренко під час своєї європейської мандрівки два дні провели в одному маленькому іспанському містечку або й селищі, де живе менше ніж 600 чоловік. Люди, в яких вони жили, також виявилися дуже цікавою родиною, де чоловіки протягом багатьох поколінь були пекарями. Ця професія та деякі знання передавались в родині від батька до сина, від діда до внука…Анна Думанська та Богдан Місюренко під час своєї європейської мандрівки два дні провели в одному маленькому іспанському містечку або й селищі, де живе менше ніж 600 чоловік. Люди, в яких вони жили, також виявилися дуже цікавою родиною, де чоловіки протягом багатьох поколінь були пекарями. Ця професія та деякі знання передавались в родині від батька до сина, від діда до внука…
“Прадід Фернандо — хлопця, який запросив нас в гості в цьому місті, був пекарем і навчив його батька всьому, що знав. Батько все своє життя прокидався о 3-й годині ночі і починав готуватися до випічки хліба, солодощів та багетів. Зазвичай він все робив сам. А три сини допомагали йому лише у вихідні або у свята. За день він випікав тисячу різних борошняних виробів і сам же збував їх в своєму та сусідньому селах, – розповідають хмельничани. – Його всі знали в цьому окрузі та щодня купували в нього тістечка та іншу випічку. Через багаторічну звичку щодня прокидатися о 3-й годині ранку в батька Фернандо тепер безсоння. Син, знаючи про те, що робота ця зовсім не легка, не пішов шляхом батька і династія пекарів на ньому обірвалася”.
Селище зараз живе лише оливками, виноградом та фундуком. Навколо видно багато полів цих продуктів. А ще мандрівникам показали завод, на якому виробляють вино та маринують оливки. Процес обробки оливок їм дуже сподобався. Спершу плоди скидають у великий контейнер з рідиною, яка складається з води, солі та содіуму. Таким чином вся гіркота з оливок забирається. Адже свіжі щойно зірвані з дерева плоди їсти просто так неможливо — вони надзвичайно гіркі. А такий розчин робить оливки смачними. Через три дні оливки дістають з нього і кладуть в воду, щоб вона забрала зайву солоність. Через деякий час готові оливки починають підніматися догори, і тоді їх вже можна вживати. Хмельничан пригостили такими плодами і вони відчули їх соковитість та маслянистий смак.
“Люди тут не працюють окремо один від одного, а об’єднуються в кооперативи. Таким чином, їм потрібен лише один трактор чи інший транспортний засіб на всіх, а не кожному доводиться купувати свій, – кажуть Аня і Богдан. – Адже майже вся робота в Іспанії автоматизована, а не виконується вручну. Лише для збору урожаю доводиться задіювати людей, хоча, наприклад, помідори також збирає машина”.
В цьому регіоні взимку досить холодно, проте ніколи не буває снігу. Будинки зазвичай не мають центрального опалення, і люди пристосовуються до цього, як можуть. Ось в людей, яких жили Аня і Богдан, в столовій стіл накритий товстим покривалом, яке зберігає тепло, а під столом стоїть піч.
“Зараз вона працює за рахунок електрики, а раніше туди клали вугілля. Люди вкривали собі ноги такою товстою скатертиною і підсовували ноги ближче до печі, щоб їсти було не лише смачно, але й тепло! Тут нас пригощали традиційною їжею та оливками власного приготування”, – розповідають вони.