Продовжуємо розповідь про пригоди хмельничан Анни і Богдана, які за другей день мандрівки перейшли через кордон та дісталися до польського міста Кракова.
Вранці Анна та Богдан покинули Львів, куди дісталися напередодні автостопом із Хмельницького, щоб дістатися прикордонного містечка Шегині. Двома машинами вони швидко доїхали до перехідного пункту, який є не тільки автомобільним, але й пішим. Зручність пішого переходу, як пояснюють бувалі мандрівники, полягає у швидкому проходженні усіх процедур.Продовжуємо розповідь про пригоди хмельничан Анни і Богдана, які за другей день мандрівки перейшли через кордон та дісталися до польського міста Кракова.
Вранці Анна та Богдан покинули Львів, куди дісталися напередодні автостопом із Хмельницького, щоб дістатися прикордонного містечка Шегині. Двома машинами вони швидко доїхали до перехідного пункту, який є не тільки автомобільним, але й пішим. Зручність пішого переходу, як пояснюють бувалі мандрівники, полягає у швидкому проходженні усіх процедур.
«У той час, як машини перевіряють довго і ретельно, пішохода з рюкзаком пропускають швидко, нічого не питаючи. Тут же ситуація нас сильно вразила, – розповідають Анна Думанська та Богдан Місюренко. – З українського боку нам за дві секунди поставили штамп про виїзд і ми радісно пішли до польських прикордонників. Там на нас чекав сюрприз у вигляді черги із приблизно 200 осіб. Людей розділяли на групи по 100 чоловік і запускали у вузьку, огороджену гратами клітку. Там вони тіснили одне одного, намагаючись протиснутися якомога ближче до входу в термінал».

Хмельничани зайняли чергу і спілкувалися з місцевим населенням, яке перевозило через кордон алкоголь і сигарети дрібними партіями і продавало їх на польській стороні в кілька разів дорожче. З Польщі вони везли різні речі, які можна продати в Україні, заробивши на різниці в ціні.

«Люди в черзі були доброзичливими і веселими, але коли нашу групу почали пропускати в «клітку» з вузьким проходом, здавалося, що народ озвірів і почав страшно штовхатися, втискуючи крайніх людей в грати. Не витримавши тиску і не маючи бажання боротися за свою першість (адже п’ять хвилин нічого не змінять), ми стали в кінець нашої групи й чекали, – продовжують мандрівники. – Виявилося, що для громадян Європейського Союзу, студентів, які навчаються в країнах Європи, інвалідів і людей з великим багажем є окремий невеликий вхід, куди через деякий час покликали і нас, чому ми сильно зраділи. Поки ми стояли в цій маленькій черзі, сталося дві події, які нас також вразили».

Спочатку один чоловік посварився з прикордонником і почав матюкатися. Він був сильно п\’яним та неабияк обзивав митника. На вимогу показати паспорт і вийти з черги він реагував неадекватно і пручався. Терплячий прикордонник все ж не витримав і покликав поліцію, яка супроводила неадекватну людини всередину митниці. Що з ним робили далі – невідомо. Швидше за все, йому поставлять чорну мітку на в\’їзд до ЄС на деякий термін і випишуть штраф.

Потім жінка, яка теж стояла у черзі, нас раптово впала на землю і почала битися в нападі епілепсії. Жінки, котрі стояли поряд, виявилися медиками і знали що робити в такій ситуації. Вони десь роздобули ложку і засунули її бідоласі між зубів, щоб вона не проковтнула язик і не вдавилася своєю слиною. Буквально за кілька хвилин вона отямилася, і її разом з рятівником пропустили без черги в митницю.

Митний та прикордонний контроль пара пройшла дуже швидко: після запитання, чи везуть вони сигарети чи алкоголь (звісно, у наших мандрівників, які ведуть здоровий спосіб життя, цього не було), і побіжного погляду на відкритий рюкзак, вони отримали в’їзні штампи у закордонні паспорти.

«Загалом перехід через кордон у нас зайняв майже дві години. Поки це найдовший і найнервовіший для нас кордон. Звичайно, виною тому є неправильно організований пропуск людей через митницю, через що виникає метушня і тиснява. Адже можна запускати по одній людині або зробити систему талонів, і кожен буде бачити на табло, коли і в яке віконце потрібно підходити», – пояснюють подорожні.

На виході з митниці стояли чоловіки і жінки з пляшками алкоголю і пачками сигарет в руках, продаючи їх. Інші вже скупилися у місцевих магазинах і чекали на зворотній автобус. Перші десятки кілометрів у Польщі хмельничан нічим не здивували, адже дорога була не кращої якості, а навколо були городи та поля кукурудзи, які зовсім не відрізнялися від українських.

Перший водій-поляк підкинув їх у Пшемишль, де вздовж автобану були прокладені пішохідні та велосипедні доріжки. Велосипедистів, до речі, досить багато, особливо бабусь. З міста Тарнов почався новий хороший автобан, який тягнеться аж до Німеччини. Уздовж траси з обох сторін стояли пило- і звукоізолюючі стіни. Декількома локальними машинами і з одним далекобійником Анна та Богдан благополучно доїхали до Кракова.

«З водіями ми спілкувалися українською мовою, вставляючи іноді польські слова, які пам\’ятали з дитячих курсів. Вони нас розуміли, а ми, як не дивно, розуміли польську. Дуже вже наші слов\’янські мови схожі», – розповідають вони.

По приїзді до Кракова, мандрівникам довелося чекати до 22 години, щоб потрапити на нічліг до Томаша та Ані, з якими вони познайомилися через інтернет.

«Нам не було куди поспішати, і ми пройшли кілька автобусних зупинок пішки, потім зайцем проїхалися на трамваї (був вечір, і ми не могли поміняти гроші). Проїзд, який коштує 3.80 злотих або 10 гривень, оплачується всередині трамвая карткою або грошима через автомат, -завершують розповідь хмельничани. – У наших господарів Ані та Томаша мешкають два великих кота, Пепе і Шашлик».Що коїться на українсько-польському кордоні

Залиште коментар

Також по темі

У Старокостянтинові впав військовий літак. Пілоти загинули

Сьогодні о 12.21 під час виконання навчального польоту