Лисець не декомунізувався: збережуть бюст односельцю Затонському

 

Мешканці села Лисець Дунаєвецького району відмовилися виконувати Закон про декомунізацію. На громадських слуханнях селяни не погодилися демонтувати бюст свого земляка та активного борця проти українства Володимира Затонського, який був встановлений у селі ще у 1977 році.

На виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні» Хмельницькою облдержадміністрацією 17 червня 2016 року було прийнято розпорядження «Про демонтаж пам’ятників та пам’ятних знаків комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів». Згідно цього розпорядження було здійснено повний демонтаж 30 пам’ятників та пам’ятних знаків у населених пунктах області.

До речі, село Лисець зараз входить до Дунаєвецької  міської громади, яку очолює колишня соціалістка, а тепер член герегівської партії «За конкретні справи» Веліна Заяць.

Для довідки:  Володимир Затонський народився у селі Лисець Ушицького повіту Подільської губернії 1888 року. Згодом родина перебралася до Кам’янця-Подільського. Затонський був радянським партійним та державним діячем, одним із керівників збройного повстання в Києві після Жовтневого заколоту 1917 року в Петрограді. Завзято боровся проти Української Центральної Ради. Був довіреною особою Леніна в питаннях України і навіть трохи побув його особистим секретарем. Як народний комісар освіти у 1920 році Затонський зробив усе для закриття своєї альма-матер – Кам’янець-Подільського державного українського університету, як такого, що компрементує радянську владу. Після цього з університету розігнали таких відомих науковців, як Івана Огієнка, Дмитра Дорошенка, Василя Бііднова, Євгена Тимченка, Михайла Драй-Хмару, Юхима Сіцінського, Софію Русову та багатьох інших, які в ті часи там працювали. В жовтні 1932 року Затонського призначили відповідальним за виконання хлібозаготівель в Київській області, а у 1933 – народним комісаром освіти УРСР. На цій посаді він завзято винищував національний зміст української культури, сприяв необґрунтованій зміні українського правопису 1933 року, схвалював репресії проти «ідеологічно невитриманих» працівників освіти.