Мельник відкрив сміттєпереробний завод… по типу відкритого горіння

Ми маємо величезний полігон твердих побутових відходів під Олешином, який приймає міське сміття починаючи з 1956 року. Нині він займає близько п’яти гектарів, а висота досягає 35 метрів — це більше, ніж будинок у 10 поверхів.

Мельник відкрив сміттєпереробний завод… по типу відкритого горінняМельник відкрив сміттєпереробний завод… по типу відкритого горіння

Проблема раціонального використання побутових відходів сьогодні гостро стоїть мало не перед кожним українським містом. Приміські звалища по усій країні, завалені мільйонами тон сміття, стали притулком для бомжів, щурів і вороння. Неприємний запах подекуди робить нестерпним життя власників земельних угідь на величезній території біля сміттєзвалищ. Ці земельні ділянки якщо і купуються, то по значно заниженій ціні.

Звичайно, Хмельницький не став виключенням із цього правила і ми усі живемо в цьому тренді. Ми маємо величезний полігон твердих побутових відходів під Олешином, який приймає міське сміття починаючи з 1956 року. Нині він займає близько п’яти гектарів, а висота досягає 35 метрів — це більше, ніж будинок у 10 поверхів.

Особливу увагу сміттєзвалище привертає влітку – «бонусом» до постійного смороду стають регулярні пожежі. Їх причиною є те, що в результаті гниття твердих відходів виділяється метан, що за умови високої температури спричиняє самозаймання сміття. Всі розуміють, що проблема очевидна і потребує вирішення на найвищому рівні…

Я, звичайно, не володію повною інформацією стосовно усіх екологічних проектів міста Хмельницького, але, на мій суб’єктивний погляд, в плані конструктивного вирішення проблеми раціонального використання побутових відходів Мельник за останні сім років зробив…аж нічого. Наше місто було (чи, може, й ще є) учасником Національного проекту «Чисте місто», але державне втручання в цю справу лише стримує потенційних інвесторів будівництва сміттєпереробного заводу. До того ж, такі підприємства в Україні, на моє глибоке здивування, зараз взагалі поза законом, про що свідчить гіркий досвід Рівного. Виявляється, що діяльність сміттєпереробних підприємств в Україні не має законодавчого підґрунтя. «Ну, немає, так немає» – подумав собі наш мер, та й заповів цю проблему своїм спадкоємцям – з приватних інвестицій все-рівно толком нічого не візьмеш.

Ще однією взаємодоповнюючою проблемою, пов’язаною з відходами, є вкрай низька екологічна дисципліна населення – наші громадяни просто не звикли сортувати своє сміття, хоч зараз стає очевидно, що варто повністю перелаштувати всю систему його збору. Але всі ці роки я щось не бачив соціальної реклами по регіональному ТВ, радіо чи на бордах із закликами сортувати своє сміття задля покращення екологічної ситуації. До того ж, сміттєві баки окремо для скла, пластику і харчових відходів по місту потрібно ще добре пошукати.

Таким чином, нещодавня велика пожежа на олешинському сміттєзвалищі була явно не остання, адже воно й далі розростається і щороку збільшується на 150 тисяч тон. Логіка діяльності діючою міської влади показує, що вона не націлена на стратегічне вирішення цієї проблеми.

Залишити відповідь