Відомо, що здавна у нашій місцевості водилися бобри. Тотальний наступ індустріалізації змусив їх на певний час піти у «підпілля». Принаймні десять років тому про відновлення популяцій бобрів у нашій місцевості знали хіба-що мисливці. Але згодом ці тварини про себе заявили, як мовиться, не словом, а ділом – поблизу Хмельницької АЕС на водоймах почали з’являтись водяні перепони, так звані запруди. Працівники електростанції, її гості, стали свідками значної активності бобрових сімей на дренажному каналі, який знаходиться неподалік пожежної частини та навчально-тренувального центру станції за кількасот метрів від першого енергоблока. Тут знову можна спостерігати повалені дерева. Стовбури нагадують старанно заточені олівці.Відомо, що здавна у нашій місцевості водилися бобри. Тотальний наступ індустріалізації змусив їх на певний час піти у «підпілля». Принаймні десять років тому про відновлення популяцій бобрів у нашій місцевості знали хіба-що мисливці. Але згодом ці тварини про себе заявили, як мовиться, не словом, а ділом – поблизу Хмельницької АЕС на водоймах почали з’являтись водяні перепони, так звані запруди. Працівники електростанції, її гості, стали свідками значної активності бобрових сімей на дренажному каналі, який знаходиться неподалік пожежної частини та навчально-тренувального центру станції за кількасот метрів від першого енергоблока. Тут знову можна спостерігати повалені дерева. Стовбури нагадують старанно заточені олівці.
-За словами старожилів, – розповідає начальник ГТЦ Віктор Турицький, – у нашому регіоні бобри мали значну популяцію. Цьому сприяли гарні кліматичні та географічні умови. Річки були повноводними, а біля них – вдосталь рослинної їжі. Ідилія у житті бобрів тривала не довго. У них з’явився ворог – людина. Велике її бажання споживати делікатесне м’ясо та носити вишуканий хутряний одяг поставило тварин на межу виживання. Не випадково ще за часів Радянського Союзу бобрів було взято під охорону держави. За їх захист виступає і законодавство незалежної України. Свого часу біля села Дорогоща сім’ю бобрів зафіксували робітники, які споруджували дамбу водосховища і дренажний канал. За чверть століття кількість тварин значно зросла.
Розглядаючи загату, можна подивуватись вродженій будівельній майстерності бобрів. Гілля та стовбурці дерев тісно сплетені між собою і тримаються на палях, застромлених у дно. Для більшої ефективності своєї дамби її основу бобри змащують глиною та землею. Такі споруди можуть бути висотою до двох метрів, а довжиною – кілька десятків. Піднімати рівень води бобрів змушують умови їх життя. Біля водойм із течією вони мешкають у норах, вхід до яких знаходиться під водою. Традиційно у кожної оселі входів декілька і вони обладнані системою складних лабіринтів. Саме ж «помешкання» обов’язково знаходиться вище рівня води принаймні на сантиметрів двадцять. На території, яка не придатна для спорудження нір, бобри влаштовують хатки, які роблять із хмизу та обмащують його глиною. Таке житло має конусоподібну форму, його висота може сягати двох метрів. Хатка для бобра стає надійним прихистком.
За інформацією зоологів, бобри живуть порівняно недовго – від 10 до 17 років. Але весь час вони змушені за допомогою деревини заточувати свої зуби, які, як і у більшості гризунів, ростуть дуже швидко.
