На Хмельниччині йде війна за землю

На Хмельниччині йде війна за землю
64 гектари землі єдиним шматком – по 2 на людину – облюбували 32 жителі області. Усі як один на початку листопада люди подали заяви до Держгеокадастру області. Кожен просив по 2 законом передбачених гектари під ведення особистого селянського господарства. Аби задовольнити прохачів, земельники звернулись до сільради. Усе для того, щоби урахувати позицію місцевих. Ділитись чорноземом селяни, звісно, не захотіли, адже, облюбовані чужинцями території – єдине пасовище на селі. Ним, кажуть, не ділитимуться ні за які гроші, бо без нього просто не виживуть.

На Хмельниччині йде війна за землю
64 гектари землі єдиним шматком – по 2 на людину – облюбували 32 жителі області. Усі як один на початку листопада люди подали заяви до Держгеокадастру області. Кожен просив по 2 законом передбачених гектари під ведення особистого селянського господарства. Аби задовольнити прохачів, земельники звернулись до сільради. Усе для того, щоби урахувати позицію місцевих. Ділитись чорноземом селяни, звісно, не захотіли, адже, облюбовані чужинцями території – єдине пасовище на селі. Ним, кажуть, не ділитимуться ні за які гроші, бо без нього просто не виживуть.

Бабусі Надії – 77. За своє довге життя жінка заробила цілих 38 років трудового стажу. А, от, на пристойну пенсію не заслужила. За час непосильної праці в колгоспі має лише 1180 гривень. Старенька зізнається, пенсії на життя не стає, тому тримає корову – щоденно здає молоко. Ціна на нього, звісно, не влаштовує, утім, не здавати молоко, нехай і за безцінь, у неї як і у решти пархомівчан можливості нема. Каже, люди в селі сьогодні не живуть, а виживають.

На початку місяця сільрада отримала офіційного листа. Зверталось районне управління Держгеокадастру. Письмово просили позиції місцевих на розпорядження сільськими землями. Вони нехай – і виведені за межі Пархомовець, утім, селяни ними користуються. З покон віків тут розташоване пасовище. Єдине в селі, на яке гонять худобу. За рахунок якої і бабуся Надія, і усі пархомівчани, насправді живуть. Село – перше в районі за кількістю ВРХ – тут налічується аж 265 голів худоби.

64 гектари землі єдиним шматком – по 2 на людину – облюбували 32 жителі області. Усі як один на початку листопада люди подали заяви до Держгеокадастру області. Кожен просив по 2, законом передбачених гектари, під ведення особистого селянського господарства. Місцеві кажуть, в селі багато своїх, тих, хто хоче обжитися земелькою, утім, для них її, чомусь немає.

Хто кинув оком на місцеве пасовище голова села каже, вирішив дізнатися самотужки. Особисто телефонував кожному охочому до пархомівської земельки.
32 заяви і 32 промахи. Жоден із телефонних номерів, вказаних у заявах, заявникам не належав. Адреси, на диво, також виявились хибними. Принаймні ті три, які нам вдалося перевірити. Люди кажуть, що відбувається насправді зрозуміли одразу.

Аби спинити ласих до землі незнайомців люди звернулися із листами скрізь, де тільки могли. Власну позицію донесли й до районного управління Держгеокадастру – землю не віддадуть ні за які гроші. Її, до речі, пізніше затвердили сесійно. Наразі в Пархомівцях розробляють генплан – пасовища, котрі хотіли забрати чужинці, сільрада прагне повернути – у межі села. Й розпоряджатися ними самостійно. Поки перешкод цьому немає. Держгеокадастр, зрештою, відмовив заявникам у виділенні землі. Кажуть, зробили це одразу, щойно отримали письмову позицію місцевих. Як сталось так, що особисті дані, наведені в заявах на отримання землі – хибні, кажуть, не знають. І додають, їх перевірка – не компетенція управління. Втім, обіцяють розібратись у ситуації.

Як повідомляє \”Екслюзив\”, допоки земельники розбираються у ситуації, пархомівчани радіють своїй маленькій перемозі. Адже, земля – їх єдиний хліб. Кажуть, якщо хтось знову спробує посягнути на їх чорноземи – підуть у наступ. Не задля принципу, а для того, щоб вижити.

Залишити відповідь