Іноземців на Хмельниччині вразили високі підбори жінок, голодні собаки, український борщ та вареники.

Іноземців на Хмельниччині вразили високі підбори жінок, голодні собаки, український борщ та вареники.
“Проскурівський телеграф” запитав іноземців, що їх найбільше вразило у Хмельницькому“Проскурівський телеграф” запитав іноземців, що їх найбільше вразило у Хмельницькому
Іноземців на Хмельниччині вразили високі підбори жінок, голодні собаки, український борщ та вареники.
Джоан ле Гофф, Франція:

“Я пробув у Хмельницькому кілька місяців під час тривалої мандрівки європейськими країнами. Тут я працював на курсах французької як носій мови, завів чимало друзів.

Я приїхав сюди взимку. Після довгої і холодної зими здавалося, що весна буде приходити повільно, сніг і лід танутимуть поступово. Та це сталося неймовірно швидко (такого я до цього не бачив), дерева зацвітали буквально на очах!

Ще мене вразив тісний зв’язок українців з природою, повсюдне використання її, наприклад, збирання меду і березового соку, вирощування городини. Хмельничани багато відпочивають на природі: влітку плавають в річці, а взимку гуляють біля неї, вибираються в ліс на шашлики. В той же час, іноді ваше ставлення до природи надто вільне і зневажливе.

Здивувало ставлення до роботи, яке я встиг помітити. Українці вважають свою роботу засобом до життя. Вони часто хитрують, відпрошуються і роблять різні речі, щоб працювати менше. І з точки зору колег це — нормально. Тобто, організація праці у вас гнучкіша і вільніша, ніж у західноєвропейських країнах.

Вразило, як бездомні собаки виживають взимку. Голодні і худі, вони блукають у пошуках їжі і теплих місць. Жахливі сцени. А як жінки ходять під час ожеледиці на височенних підборах!

Окремої уваги заслуговують бабусі (спілкуючись англійською, Джоан так і казав, babushka — прим. авт.). Здається, коли приходить старість, вони перестають докладати зусиль, щоб гарно виглядати: ховаються за хустками, не хочуть, щоб їх помічали. У Франції цілком нормально бачити старших жінок, які доглядають за собою, гарно одягаються.

Ваші люди байдужі до політики, вони не підтримують жодних політичних ідей чи діячів”.

Джулія Клей, Великобританія:

“У Хмельницькому я була під час реалізації мистецького проекту “Abandoned?” (“Покинуті?”), присвяченому закинутим і старим місцям, спорудам і будівлям.

Мене дуже вразила гостинність і доброзичливість українців. Малознайомі люди запрошували нас в гості.

Нам дуже сподобався борщ. В Хмельницькому є кафе (не пам’ятаю назви), куди ми постійно ходили їсти цю дуже смачну страву. А ще в місті є місця, суцільно заклеєні рекламами та оголошеннями.

Вразили кольорові будинки, охайні та гарно прикрашені криниці, жахливі дороги з величезними ямами.

Сумно було бачити багато покинутих місць, які, здавалося, нікому не потрібні і поступово руйнуються.

Україна була єдиною країною серед 24, де на заправках хотіли, щоб ми заплатили за те, щоб переночувати у нашому фургоні на їхній території”.

Енгін Юксель, Туреччина:

“У Хмельницькому, як і в інших українських містах, я подорожував, гостював у друзів. Мені запам’яталася архітектура у вашому місті: пам’ятник Богдану Хмельницькому, який зустрів мене біля залізничного вокзалу, церква Св. Андрія, “Ангел скорботи”, Вічний вогонь… Запам’яталася вулиця Проскурівська, та найбільше — парк із чудернацькими фігурами з металобрухту, на яких лазять діти. Ніколи нічого подібного в житті я не бачив! До приїзду у Хмельницький я знаходив фотографії цих скульптур на блогах і форумах, та дуже хотів побачити їх власними очима.

Не лише у Хмельницькому, а й по всій країні люди дбають про історію, будинки та пам’ятники. Наприклад, у вашому місті я бачив старі будинки ухорошому стані, які вразили мене.

Смак, який я вперше скуштував у Хмельницькому, – це вареники і квас. Останній мені настільки сподобався, що я завжди везу пляшку додому.

Також мені сподобалося ставлення водіїв до пішоходів”.

Кейтлін Кіфер, США:

“Я провела в Україні майже два роки. Минулого літа була в Хмельницькому у бейсбольному таборі. Мене дуже здивувало, що стільки багато дітей приходило у літній табір, адже бейсбол у вас не надто популярний, усі грають у футбол.

Мене вразило, що практично усі люди, до яких я зверталася, виявлялися дуже добрими і намагалися допомогти. У потягах чи автобусах люди запросто підсідали до мене і починали говорити.

Хмельницький видався мені містом, де є багато розваг, де ніколи не будеш нудьгувати. Він нагадав мені рідне місто: великий парк і річка.

У вас смачна кухня, і деякі страви, наприклад, борщ, олів’є, голубці і гречану кашу я хочу приготувати для моїх рідних і друзів в Америці.

У вас багато свят. Мені запам’яталося і сподобалося святкування Дня Перемоги і Дня міста. Такого я ніколи не бачила, і це дуже класно, коли цілий день ти відзначаєш свято міста, в якому ти живеш”.

Мартін Пех, Чехія:

“У Хмельницькому був під час подорожі Україною. Також добре знайомий з країною, оскільки працював тут волонтером у дитячих таборах.

Мене дуже здивувало, що в маршрутці ти передаєш гроші водію, і здачу тобі повертають (я навіть не сподівався, що отримую свою). А ще — що в тролейбусах і автобусах працює кондуктор, а не автомат.

Мене вразили дешеві і зручні потяги, в яких можна спати, в той же час автобуси тісні, душні і набиті людьми. А дороги у вас… Таке відчуття, що вони створені для танків.

Цікаве ставлення людей до Леніна як до людини, котра зробила деякі погані речі, але загалом була хорошою. Одна дівчина розповіла: “Один поляк казав, що Ленін був таким же, як і Гітлер. Чому? Він — наш старий вождь”. У Хмельницькому, як і в інших містах, є пам’ятники Леніну.

Часто на вулицях можна побачити жінок, які продають продукти з власних садів та городів просто з землі.

Алкоголь у вас дешевий і в той же час смачний, особливо горілка і кримське вино. Щоправда, бачили у супермаркетах чеське пиво, але воно зовсім інше на смак, ніж справжнє. Ще здивувало, що всі їдять зернята, у нас такого не побачиш. У вас практикується ситний сніданок, тоді як у нас це часто кава і бутерброди. Зате порції у їдальні у вас дуже маленькі.

Українці мені видалися низькими на зріст, жінки дуже фарбуються.

Та найбільше мене вразила дошка пошани, яку я побачив на майдані Незалежності. А коли дізнався, що подібні дошки є в кожній школі і вузі, то дуже здивувався. У нас такого немає”.

Залишити відповідь