Бізнес, переслідуючи власні інтереси, ставить перед обліком визначені цілі, які досягаються шляхом вибору облікової політики.
Бізнес, переслідуючи власні інтереси, ставить перед обліком визначені цілі, які досягаються шляхом вибору облікової політики.
Трохи про історію «облікової політики».
Перші спроби формування облікової політики на рівні підприємства пов’язують із намаганнями уряду США у 1929 р. ввести офіційні стандарти фінансового обліку. Уведення у практику окремих елементів облікової політики зроблено у 1932 р. Дж. Меєм у листі від Американського інституту бухгалтерів до Нью-Йоркської фондової біржі.
Першим нормативним документом, що регламентував документальне оформлення облікової політики стало Положення про облікову політику для компаній, акції яких розміщені на фондових ринках, розроблене у 1934 р. Комісією з цінних паперів і бірж США. Необхідність створення цього документу була викликана потребою упорядкування обліку на підприємствах після Великої депресії 1929-1933 рр. І тільки набагато пізніше, національним стандартом 1972 р. правила розробки та документального оформлення облікової політики були поширені на інші підприємства.
Офіційно поняття «облікова політика» (accounting polisy) у міжнародну практику обліку введено Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 1 «Розкриття облікової політики» у 1975 р. Зокрема, відповідно до першої редакції Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1 «Розкриття облікової політики», облікова політика – це певні принципи, основи, домовленості, правила та практика, прийняті підприємством для складання та подання фінансових звітів.
В Україні потреба в розробці облікової політики для конкретного підприємства та створення внутрішнього розпорядчого документу про облікову політику виникла у зв\’язку з введенням в дію Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні» та Положень (стандартів) бухгалтерського обліку в 1999 р.
На протязі 15 років другим основним документом після Статуту на підприємстві є наказ (положення) про облікову політику. Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.
Іншими словами облікова політика – це засіб легального маніпулювання фінансовими результатами підприємства. Тобто той, хто знає як це зробити, може застосувати облікову політику так, що прибуток буде оптимальним, а податок на прибуток мінімальним, грошові кошти будуть знаходитися в обороті підприємства.
Формування облікової політики підприємства належить до найважливіших питань організації бухгалтерського обліку, адже її правильне оформлення сприяє достовірному визначенню фінансового результату, оптимізації оподаткування, уникнення фінансових санкцій тощо.
Починаючи зі звітності за 2015 рік податок на прибуток у податковому обліку розраховуватиметься за новими правилами згідно бухгалтерського обліку та фінансової звітності з відповідними коригуваннями. З 2015 року ліквідується поняття “податковий облік” для податку на прибуток, а весь облік повинен будуватися виключно за правилами бухгалтерського обліку згідно національних чи міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності, що прямо визначено п. 2 ст. 44 та п.п.1 п.1 ст.134 Податкового кодексу України.
Також п.п.1 п.1 ст.134 Податкового кодексу України встановлює, що для великих платників податку на прибуток (річний обсяг за минулий рік за вирахуванням ПДВ більше 20 млн. грн.) встановлюється необхідність ще розраховувати “податкові коригування” та на відповідні суми коригувати свій бухгалтерський фінансовий результат з метою оподаткування. Наприклад, великі платники коригують фінансовий результат на іншу (податкову) амортизацію, на формування резервів, на різницю при здійсненні фінансових операцій, на штрафи по податках та по розрахунках тощо.
Облікова політика має велике значення як для зовнішніх користувачів, так і для внутрішніх:
– для податкових, аудиторських та інших органів облікова політика – це перелік правил та способів обліку, що використовуються в ході перевірок;
– для інвесторів і кредитних установ облікова політика – це документ, який дозволяє здійснювати порівняльний аналіз та оцінку фінансового стану підприємств;
– для керівників, засновників, адміністративного персоналу, бухгалтерії та фінансового відділу, інших відділів і підрозділів облікова політика – це пакет правил та інструмент управління фінансовими ресурсами підприємства, інструмент захисту та регулювання судових спорів, питань з боку фіскальних органів.
Облікова політика – це основа для забезпечення достовірності обліку та звітності, для аналізу фінансового стану та планування облікова політика забезпечує розподіл відповідальності, повноважень, визначає взаємовідносини між підрозділами, відділами, порядок документообігу.
На жаль, практика показує, що в багатьох випадках при формуванні облікової політики підприємства, при розробці наказу чи положення про облікову політику спостерігається формальний підхід.
Серед недоліків, притаманних більшості наказів (положень) про облікову політику, можна виділити такі:
– облікова політика в багатьох випадках представляє собою абсолютно «типовий» документ, який жодним чином не враховує специфіки діяльності підприємства та включає лише перелік рахунків і субрахунків, які використовуються в бухгалтерському обліку;
– відсутні посилання на норми чинного законодавства, що дозволяло б відслідковувати зміни в нормативно-правових актах та відповідним чином вносити зміни та корективи в облікову політику;
– не оформлюються належним чином зміни та доповнення до облікової політики;
– облікова політика формується без аналізу впливу альтернативних методів бухгалтерського обліку на прибуток підприємства;
– елементи облікової політики формуються без належної оцінки наслідків для оподаткування підприємства.
При формуванні облікової політики для цілей оподаткування особливого значення набувають такі елементи облікової політики, як:
– метод нарахування амортизації основних засобів;
– метод оцінки запасів при їх вибутті;
– перелік статей виробничої собівартості;
– методика списання транспортно-заготівельних витрат;
– склад та порядок списання постійних та замінних загальновиробничих витрат;
– база розподілу загальновиробничих витрат;
– капіталізація фінансових витрат тощо.
Починаючи з 2015 року податкові органи мають право перевіряти правильність та повноту визначення доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування, проводити перевірку правильності ведення бухгалтерського обліку відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Тому відсутність облікової політики на підприємстві може вплинути на нарахування великих штрафних санкцій з боку податкових органів.
Сьогодні управлінському персоналу варто проаналізувати свій бізнес, методи бухгалтерського обліку, які впливатимуть уже в найближчому майбутньому на визначення податку на прибуток, на його оптимізацію, розумне збереження оборотних коштів у бізнесі.
Більш детально за тел. 067 8620818
Драч Світлана Василівна, аудитор, к.е.н.
