В Україні не буде ніяких реформ, допоки люди не навчаться контролювати владу
Від Революції Гідності, яка мала стати поштовхом для проведення фундаментальних змін, минуло уже майже два роки.В Україні не буде ніяких реформ, допоки люди не навчаться контролювати владу
Від Революції Гідності, яка мала стати поштовхом для проведення фундаментальних змін, минуло уже майже два роки. Але люди, які вийшли на Майдани, аби в результаті отримати чесну владу, реальну боротьбу з корупцією та реформи, які б покращили їхній добробут, знову стають свідками політичних та корупційних скандалів. Екс-нардеп, майданівець, а тепер і голова новоствореної партії «Громадський рух «Народний контроль» на Хмельниччині Олександр Корнійчук розповідає, чому покинув «команду Президента», чому запити суспільства на зміни не справджуються та як нині змусити владу працювати чесно і відповідально.

– Ви були народним депутатом від «УДАРу», після Революції Гідності, перед парламентськими виборами, пішли у «команду Президента». Чому не залишилися у ній, а доєдналися до нової партії «Громадський рух «Народний контроль», адже, здається, у «Солідарність –БПП», як у президентської сили, усе-таки більше перспектив?
– Так, у 2012 році я був обраний народним депутатом від партії «УДАР». З «ударівцями» я пройшов весь Майдан – від першого і до останнього дня. Після перемоги Революції Гідності мені здавалося, що ми, нарешті, зможемо змінити країну та відмовитися від старої політичної системи. Люди до цих змін були готові. Це показали вибори Президента, який дістав найбільшу квоту довіри, аніж його попередники. Коли партія «УДАР» вирішила іти на парламентські вибори разом із партією «Солідарність-БПП», я не був у захваті від цієї ідеї. Але розумів, що саме зараз Порошенкові потрібна підтримка, і готовий був його підтримувати у реалізації усіх вимог Майдану, які він обіцяв. Утім, через якийсь час після виборів стало зрозуміло, що нова влада не має ніякого наміру прощатися з «коритом» старого режиму. Мене це не влаштовувало. Хотілося справжніх змін, а не просто їх декларування. Під час Революції Гідності я познайомився з багатьма людьми, які вийшли з Майдану з твердим наміром провести фундаментальні реформи. Але вони були відкинуті вже новою владою, якій, як виявилося, не потрібні були ніякі системні зміни. Тому, як і багато інших «майданівців», я приєднався до громадського руху «Народний контроль», який нині об’єднує журналістів, волонтерів, громадських діячів, соціально відповідальних підприємців. Ці люди уже сьогодні своїми доконаними справами та на конкретних прикладах показують, що здатні змінювати ситуацію в країні та контролювати владу від імені народу. Гадаю, саме за такими новими партіями майбутнє.

– Ви говорите, що після Майдану майже ніяких змін не відбулося. Як думаєте, чому?
– На жаль, усе це наслідок функціонування старої політичної системи. За останні 25 років наш державний апарат добре навчився проводити лише три операції – «розпил», «відкат», «занос». І до сьогодні у цьому апараті нічого не змінилося. Система працює і далі. Ми знову повторили ту саму помилку, що й у 2004 році. Люди, які працювали раніше, залишилися працювати. Люстрація, про яку багато говорили, так і не була проведена. А це мав бути перший і основний крок до кардинальних та швидких змін. Усі посади в державному апараті мали зайняти нові, молоді люди з правильно поставленими мізками, які, коли виникає якась задача, думають та шукають способи її вирішення. Бо як сьогодні український чиновник вирішує проблему? Він одразу прикидає, що він з того матиме, і якщо нічого, то він і вирішувати її не буде. Деколи я жартую, що нашу владу потрібно не лише змушувати працювати чесно, а іноді просто хоча б працювати. Ніхто не хоче брати на себе відповідальності й приймати кардинальні рішення. Крім того, нам доводиться спостерігати і відвертий саботаж навіть тих рішень, які приймаються. Сьогодні у владі є гарні люди, професіонали, але при такому прем’єрі та при такому державному апараті, який ми маємо, я не бачу можливостей для реальних змін.

– Олександре Олександровичу, ви зараз говорите про зміни у системі державного управління. Безумовно, це важливо. Але бабусі у селі, яка раніше купувала пляшку олії за 8 гривень, а зараз за 30, при цьому її пенсія майже не змінилася, глибоко плювати, хто сидить у владних кабінетах. Коли будуть проведені реальні економічні реформи, коли люди зможуть справді достойно жити, а не виживати?
– Тоді, коли президент і прем’єр почнуть працювати не на електорат, а на економіку, коли вони впритул займуться реформами, а не їхньою імітацією. Розумієте, економіці глибоко начхати і на театрально-героїчні пози президента перед телекамерами, і на показово-реформаторську риторику прем’єра. Українська економіка агонізує нині не через війну і не через брак грошей. Її добивають тотальна корупція, тотальні «схеми» і тотальні офшори. Саме вони ведуть економіку до краху. Але влада вперто не бажає щось кардинально змінювати. Вона продовжує якісь фрагментарні вибіркові дії видавати за системні зміни у той час, як економічні реформи зводяться лише до одного – виконання умов МВФ, політичних вимог країн-донорів та підвищення тарифів. У влади навіть немає чіткого плану реформування української економіки, бо він їй не потрібен – усе одно буде робитися тільки те, без чого неможливо отримати черговий транш кредиту. Офшорну владу мало цікавлять перспективи не офшорної частини українського бізнесу. Мільярдери і мільйонери у владі не соромляться у бідній країні під час війни збагачуватись за рахунок «мінімізації», пільг з бюджету, «схем» і контрабанди. А прокурори-мільйонери, судді-мільйонери і генерали-мільйонери продовжують очолювати «непримиренну боротьбу» з корупцією… Повірте, якщо б нинішня влада хотіла реформ, то не треба було ставити прем’єр-міністром Яценюка. Людина, яка не в змозі за півтора роки провести ніяких реформ, не є реформатором.

– Але ж у нас проводяться нині якісь реформи у міліції, затримують на телекамеру суддів, створено Антикорупційне бюро…
– Поява національної поліції це лише одна мікрореформа, яка не дає вповні очиститися правоохоронній системі, адже слідчі залишилися ті самі. Якщо сьогодні слідчий фінансово не забезпечений, не несе суворої відповідальності за свої дії, то про яку прозорість та неупередженість слідства може іти мова. Ми спостерігаємо за тим, як злочини продовжують не розслідуватися, а навіть порушені кримінальні провадження рідко доходять до суду. Система «договорняків» продовжує процвітати в нашій правоохоронній системі, а питання у судах вирішуються в залежності від «ціни». Скажіть, кого з колишніх чи теперішніх посадовців притягнуто до відповідальності та покарано? Немає за що? Не думаю… У нас в області продовжують процвітати корупційні схеми, «відкати», безконтрольно розкрадаються надра, вирізаються ліси, ведуться незаконні будівництва… Усі це бачать, люди про це говорять, але за це нікого не притягують до відповідальності. Складається враження, що в державі панує анархія, а не закон, рівний для усіх. Щодо Антикорупційного бюро, то сьогодні воно узагалі не працює…

– Вимальовується якась досить песимістична картина. То що ж робити, аби зміни таки настали?
– Змінюватися самим і змінювати владу. Контролювати її, змушувати працювати чесно. Ми маємо усвідомити, що не буває ідеальної влади. Будь-яку владу повинен контролювати народ. Тільки тоді буде порядок. Народний контроль – це те, чого найбільше боїться будь-яка влада. Адже це те, що здатне зробити її відповідальною.

Незабаром місцеві вибори, маємо шанс змінити владу на місцях. Це не менш важливо, аніж зміна центральної влади. Тим паче сьогодні, коли відбувається децентралізація, багато повноважень передається місцевим громадам. Тому дуже хочеться, аби виборці голосували не за ті партії та кандидатів, які роздають гречку чи встановлюють вікна, а за ті, які готові забезпечити можливість людям через своїх представників контролювати владу. Бо за інших умов рано чи пізно відбувається свавілля.

Ми уже сьогодні бачимо, як на теренах області з’явилися нові партії, до лав яких вступили ті, хто роками грабував власний народ, колишні «регіонали», які нині одягнули вишиванки і розповідають про свій патріотизм. Ці партії мають великий фінансовий ресурс, аби «скупити» голоси виборців, набрати велику когорту агітаторів та працівників своїх штабів. Перед виборами вони заклеїли міста своїми бордами, проводять концерти, фестивалі, спортивні змагання, дарують дитячі майданчики та стадіони, роблять дахи та встановлюють вікна. А потім, у радах, «відбиватимуть» витрачені на вибори гроші, лобіюючи власні питання, «розпилюючи» бюджети, «деребанячи» комунальне майно та землі громади.

Знову існує загроза використання на виборах адмінресурсу. Про яку чесну політичну боротьбу може йти мова, коли більшість голів районних адміністрацій очолили списки до районних рад від провладної сили, яка чим далі, тим більше стає схожою на двійника Партії регіонів? Не радив би голосувати і за ті партії, які входять сьогодні до коаліції. Адже вони уже продемонстрували свою безвідповідальність та неефективність, повну неспроможність виконати обіцянки та провести необхідні реформи.

У сьогоднішніх умовах протистояти владі і змусити її бути відповідальною перед людьми можуть лише ті політичні сили, які уже на конкретних прикладах показали, що готові боротися з корупційними проявами та змушувати владу дослухатися до народу. Партія «Громадський рух «Народний контроль» була створена з самого низу шляхом гуртування справжніх патріотів, яким довіряють і які здатні самоорганізовуватися та контролювати владу від імені народу.

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Також по темі

Літак, який вчора розбився під час зрошування поля, належить фірмі нардепа Лабазюка

Учора близько опівдня поблизу села Трительники Волочиського району