Олександр Ярощук: «На афганській війні всі думали, як вижити»Вибухи гранат, автоматна черга, свист куль, поранення, втрата бойових друзів та сотні смертей — все це за два роки перебування на війні в Демократичній республіці Афганістан пережив Олександр Васильович Ярощук, колишній працівник Державної служби охорони Хмельниччини. Пекельну війну чоловік і досі не може забути. Раніше йому чи не щоночі снилися жахіття.Вибухи гранат, автоматна черга, свист куль, поранення, втрата бойових друзів та сотні смертей — все це за два роки перебування на війні в Демократичній республіці Афганістан пережив Олександр Васильович Ярощук, колишній працівник Державної служби охорони Хмельниччини. Пекельну війну чоловік і досі не може забути. Раніше йому чи не щоночі снилися жахіття.

Він і досі пам’ятає всі випадки, коли до смерті залишався один лише крок. А таких ситуацій траплялося не один десяток. Проте, йому, як і третині з його роти, пощастило. Пощастило повернутися додому, створити сім’ю, пощастило знову побачити батька, маму, яка два роки поспіль, поки син служив в Афганістані, не знімала чорну хустину. Не знімала, бо не сподівалася знову побачити сина хоча б пораненого, але живого. Але він вистояв, цілий і практично неушкоджений, проте з величезним гірким досвідом втрати бойових товаришів, повернувся у рідне село.

— Сім діб їхав додому. Довго добирався з Афганістану, — пригадує Олександр Васильович. — Коли у рідному селі Кузьмин (Красилівський район, Хмельницька область) зійшов із автобуса та прямував додому, то усі сусіди повиходили із будинків і колоною йшли за мною.

Коли ж хлопець підійшов до рідної оселі, побачив, що з хати виходить мама.

— Як мене побачила, то одразу знепритомніла, — згадує воїн-афганець, — а потім довго плакала, плакала…

…На початку 1983 року Олександра Ярощука призвали до армійських лав. Першопочаткове навчання тривало три місяці в Казахстані. Потім хлопця перевели в Афганістан. Кілька місяців не наважувався написати про це матері. Не хотів, аби та переживала. В той час жінка раділа, що син служить в мирній країні, а він вже вчився виживати серед куль супротивників, вибухів мін. За кілька місяців Олександр зібрався з силами та написав листа мамі, в якому розповів гірку правду його армійського життя – написав, що служить в афганському місті Кундуз.

Хлопець потрапив в саперний батальйон. Каже, що перший місяць перебування в Афганістані на бойові дії не випускали. В цей час навчали юнаків діям в небезпечних моментах.

— Афганістан запам’ятався неймовірною спекою під 50 градусів, горами, спекотним вітром-афганцем, піском, що не дає дихати і дуже поганою водою, яка приносила нам, солдатам, повний «афганський букет» хвороб: тиф, дизентерія та іншу небезпеку, — пригадує афганець. — А ще постійна небезпека смерті, адже щосекунди можна було підірватися на міні чи бути обстріляним супротивниками.

Олександр Васильович на війні був сапером. Він, та ще п’ятеро юнаків, йшли попереду колони та перевіряли дорогу на наявність мін. За день, бувало, пішки проходили 50 кілометрів.

— Інколи протягом дня знаходили близько десятка мін. Дуже багато хлопців загинуло, підриваючись на них, — пригадує з невимовним сумом чоловік. — Пам’ятаю, пішли на перевал Саланг і з нашого взводу за кілька годин застрелили 18 чоловік. Дуже великі втрати. Багато хлопців повернулися додому інвалідами — без руки чи ноги.

Олександру пощастило повернутися додому цілим. Молодий хлопець одразу ж пішов на роботу в колгосп, а через кілька місяців був направлений в патрульно-постову службу в місто Хмельницький.

У 1986 році Олександр Ярощук одружився на своїй однокласниці. Через рік у сім’ї народжується донечка Юлія, а чоловік, щоб бути ближче до дружини та дитини, переводиться на роботу в підрозділ Державної служби охорони у місті Красилів, що за 9 кілометрів від домівки. У 1995 році у подружжя народжується син Дмитро.

У Державній службі охорони Олександр Васильович працював міліціонером-водієм. В 1999 році вийшов на пенсію. Наразі чоловік на заслуженому відпочинку, а рік тому ще й став щасливим дідусем — донька Юля народила дівчинку.

Напередодні 25-ї річниці з дня виводу Радянських військ з Республіки Афганістан на гостини до свого колеги та друга завітали працівники Державної служби охорони. А нагода була чимала — Олександру Васильовичу Ярощуку 11 лютого виповнилося 49 років. У цей день йому бажали міцного козацького здоров’я, сімейного благополуччя та довгих років життя. Чоловік навзамін згадував дні, проведені на афганській війні, та побажав, аби ніхто не пережив ті жахіття, що довелося пережити учасникам бойових дій.

А вже 15 лютого, як і в минулі роки, Олександр Ярощук зустріне та обійме друзів, які, як і він, повернулися з пекла під назвою Афганістан. Знову згадають про страшні роки, які провели на війні, про молодих побратимів, які гинули щодня на мінах та від куль душманів.

— Ось моя найдорожча нагорода — «Медаль за відвагу». Я отримав її у 1985 році. Вона для мене дуже дорога, — показав нагороду Олександр Васильович та на завершення зустрічі, додав, — Знайте, на війні в Афганістані ніхто не гонився за званням — тоді всі думали, як вижити.

СЗГ УМВС України в Хмельницькій області

Залиште коментар

Також по темі

Шахраї, назвавшись податківцями, вимагали у бізнесменів гроші

За інформацією відділу з питань запобігання та виявлення