Микола та Галина Смолоуси майже 60 років разом. Вони пронесли крізь життя любов і повагу одне до одного, а також зробили багато добра іншим. Адже усе життя присвятили нелегкій вчительській праці і виховали не одне покоління сумлінних та працьовитих учнів. І досі вдячні вихованці, вже дорослі і поважні, приходять навідати своїх вчителів.Микола та Галина Смолоуси майже 60 років разом. Вони пронесли крізь життя любов і повагу одне до одного, а також зробили багато добра іншим. Адже усе життя присвятили нелегкій вчительській праці і виховали не одне покоління сумлінних та працьовитих учнів. І досі вдячні вихованці, вже дорослі і поважні, приходять навідати своїх вчителів.
“Багато серед наших учнів розумних і талановитих, обіймають високі посади. Наприклад, один — директор школи, інший — професор у Києві”, – нахваляє своїх вихованців Микола Купріянович.
Він працював і вчителем початкових класів, й інспектором шкіл, викладав біологію, хімію, виробниче навчання. Тривалий час був директором — спочатку у селі Піддубці Славутського району, а потім у Славуті. Його дружина — вчитель російської мови та літератури.
“У школі навіть електрики не було”
“Миколу діти дуже любили, особливо першачки. Він завжди міг знайти з ними спільну мову, потоваришувати. Невисокого зросту, швидкий і жвавий, він викликав у дітей симпатію”, – з любов’ю розповідає Галина Антонівна про свого чоловіка.
На запитання: “який секрет порозуміння з дітьми”, Микола Купріянович скромно відповідає: “Треба бути чесним. А ще — працювати з ними на рівних”. І згадує, як садили з дітьми вишні біля школи, як прибирали подвір’я…
“Після війни школу не дуже любили, треба було корів пасти, в колгоспі працювати, коли там вчитися! Пам’ятаю, як пішки ходила у сусідні села, розпитувала батьків, чому діти не ходять на уроки, закликала їх проявити свідомість”, – розповідає Галина Антонівна.
Справжнім випробуванням стало призначення молодого Миколи Смолоуса директором Піддубненської школи — у глухому селі на кордоні з Рівненською областю, де навіть електрики не було на той час, і автобус не ходив. Подружжя пропрацювало у Піддубцях понад 10 років, там їх і зараз добре пам’ятають. Адже і голова сільради, і керівник колгоспу, і директор школи, і бібліотекар — усі учні Смолоусів.
Молодий директор “вибив” електростанцію для школи, яка заодно освітлювала медпункт та контору, відкрив вечірню школу, щоб не лише діти, а й дорослі могли навчатися грамоті. А ще купив і поставив у школі небачене диво — телевізор, до якого діти ввечері збігалися. Школу відремонтувати, обклали цеглою, перекрили дах. З появою електрики навчальний заклад, а заразом і все село, почали активно розвиватися.
Торік школа у Піддубцях святкувала 75-річчя, Микола Купріянович був присутній на урочистостях. Однак, сумна тенденція, притаманна сучасним сільським школам, проявилася і тут: якщо за часів його директорства навчалося 380 учнів, зараз — 57.
Зарядка і лікарські трави
У такому поважному віці (Миколі Купріяновичу — 84 роки, а Галині Антонівні — 85), подружжя веде досить активний спосіб життя. Щодня роблять зарядку, ходять на прогулянки і різноманітні заходи у будинок культури. Зовсім недавно вони разом з групою однодумців з травня по листопад займалися бігом та купалися у річці.
Микола Смолоус досі має ще одне пізнавальне та корисне захоплення: збирає лікарські трави, на яких добре розуміється, як біолог.
“Як йду гуляти в ліс (навколо Славути лісів чимало — прим. авт.) ніколи без трав не повертаюся. Ми їх сушимо і п’ємо, особливо любимо звіробій, чистотіл, липу”, – розповідає Микола Купріянович.
Він не лише збирає рослини, а й робить їх науковий опис: має велику саморобну книжку, куди вніс уже понад 650 видів рослин.
“Тут є назва, хімічний склад, лікарські властивості, а також рецепти та способи застосування, – розповідає він, гортаючи фоліант. – Комусь дістанеться корисна річ після мене”.
Наостанок додає, усміхаючись: “Якщо зміг дожити до 84 років, значить правильно жив”.
За матеріалами: медіа-корпорації “Є”
