Подружжя Смолоусів зі Славути понад півстоліття пропрацювало на педагогічній ниві

Подружжя Смолоусів зі Славути понад півстоліття пропрацювало на педагогічній нивіМикола та Галина Смолоуси майже 60 років разом. Вони пронесли крізь життя любов і повагу одне до одного, а також зробили багато добра іншим. Адже усе життя присвятили нелегкій вчительській праці і виховали не одне покоління сумлінних та працьовитих учнів. І досі вдячні вихованці, вже дорослі і поважні, приходять навідати своїх вчителів.Микола та Галина Смолоуси майже 60 років разом. Вони пронесли крізь життя любов і повагу одне до одного, а також зробили багато добра іншим. Адже усе життя присвятили нелегкій вчительській праці і виховали не одне покоління сумлінних та працьовитих учнів. І досі вдячні вихованці, вже дорослі і поважні, приходять навідати своїх вчителів.

“Багато серед наших учнів розумних і талановитих, обіймають високі посади. Наприклад, один — директор школи, інший — професор у Києві”, – нахваляє своїх вихованців Микола Купріянович.

Він працював і вчителем початкових класів, й інспектором шкіл, викладав біологію, хімію, виробниче навчання. Тривалий час був директором — спочатку у селі Піддубці Славутського району, а потім у Славуті. Його дружина — вчитель російської мови та літератури.

“У школі навіть електрики не було”

“Миколу діти дуже любили, особливо першачки. Він завжди міг знайти з ними спільну мову, потоваришувати. Невисокого зросту, швидкий і жвавий, він викликав у дітей симпатію”, – з любов’ю розповідає Галина Антонівна про свого чоловіка.

На запитання: “який секрет порозуміння з дітьми”, Микола Купріянович скромно відповідає: “Треба бути чесним. А ще — працювати з ними на рівних”. І згадує, як садили з дітьми вишні біля школи, як прибирали подвір’я…

“Після війни школу не дуже любили, треба було корів пасти, в колгоспі працювати, коли там вчитися! Пам’ятаю, як пішки ходила у сусідні села, розпитувала батьків, чому діти не ходять на уроки, закликала їх проявити свідомість”, – розповідає Галина Антонівна.

Справжнім випробуванням стало призначення молодого Миколи Смолоуса директором Піддубненської школи — у глухому селі на кордоні з Рівненською областю, де навіть електрики не було на той час, і автобус не ходив. Подружжя пропрацювало у Піддубцях понад 10 років, там їх і зараз добре пам’ятають. Адже і голова сільради, і керівник колгоспу, і директор школи, і бібліотекар — усі учні Смолоусів.

Молодий директор “вибив” електростанцію для школи, яка заодно освітлювала медпункт та контору, відкрив вечірню школу, щоб не лише діти, а й дорослі могли навчатися грамоті. А ще купив і поставив у школі небачене диво — телевізор, до якого діти ввечері збігалися. Школу відремонтувати, обклали цеглою, перекрили дах. З появою електрики навчальний заклад, а заразом і все село, почали активно розвиватися.

Торік школа у Піддубцях святкувала 75-річчя, Микола Купріянович був присутній на урочистостях. Однак, сумна тенденція, притаманна сучасним сільським школам, проявилася і тут: якщо за часів його директорства навчалося 380 учнів, зараз — 57.

Зарядка і лікарські трави

У такому поважному віці (Миколі Купріяновичу — 84 роки, а Галині Антонівні — 85), подружжя веде досить активний спосіб життя. Щодня роблять зарядку, ходять на прогулянки і різноманітні заходи у будинок культури. Зовсім недавно вони разом з групою однодумців з травня по листопад займалися бігом та купалися у річці.

Микола Смолоус досі має ще одне пізнавальне та корисне захоплення: збирає лікарські трави, на яких добре розуміється, як біолог.

“Як йду гуляти в ліс (навколо Славути лісів чимало — прим. авт.) ніколи без трав не повертаюся. Ми їх сушимо і п’ємо, особливо любимо звіробій, чистотіл, липу”, – розповідає Микола Купріянович.

Він не лише збирає рослини, а й робить їх науковий опис: має велику саморобну книжку, куди вніс уже понад 650 видів рослин.

“Тут є назва, хімічний склад, лікарські властивості, а також рецепти та способи застосування, – розповідає він, гортаючи фоліант. – Комусь дістанеться корисна річ після мене”.

Наостанок додає, усміхаючись: “Якщо зміг дожити до 84 років, значить правильно жив”.

За матеріалами: медіа-корпорації “Є”

Залишити відповідь