Народний депутат від Хмельниччини про бронежилети і дитячі матраси, своє «переселення», бюджет, нового «губернатора» та про те, чого очікувати звичайним громадянам від наступного року
Перші свої насичені будні законотворця народний депутат України від 190-го виборчого округу Роман Мацола провів «на видноті» – під прицілом фото- і відеокамер. Уся країна спостерігала за тим, як новообрані депутати і вдень і вночі дискутують навколо законопроектів, а прийняття бюджету навіть примусило їх працювати до ранку. Перші конфлікти, перші успіхи і перші закони, які викликають непросте сприйняття у людей – такою видалася перша сесія для представника мешканців півночі Хмельниччини. Про все це Роман Миколайович відверто розповів в інтерв’ю нашому виданню.
«Ми виконали наш обов’язок перед Українською армією, обороною країни, прийнявши бюджет…»
– Чи не найголовніше питання минулого року – бюджет. Чого від нього очікувати мешканцям наших районів?
– Скажу більше – напевне, це найголовніше питання не лише минулого, а й цього, 2015-го року. Тому й не дивно, що бюджет викликав стільки критики. І до перегляду головного кошторису країни, впевнений, ми ще повертатимусь у Верховній Раді. Зараз етап прийняття бюджетів областей, районів, міст і сіл. Ми подивимося, як це все буде відбуватися у нас на окрузі, ми побачимо «вузькі місця» цього. За підтримки громади як народний депутат, звісно, не буду стояти осторонь. Одного тільки не сприйму і не раджу людям на це «вестись» – це на політичну істерику, коли розповідають, що «все пропало» і «все погано», не завдаючи собі клопоту трохи розібратися із документом.
– Які ключові завдання цього головного фінансового документу на наступний рік?
– Насамперед, ми виконали наш обов’язок перед Українською армією, обороною країни, прийнявши бюджет. І це позиція Президента Петра Порошенка, яку ми, народні депутати, підтримали. Бо ж якби ми не прийняли бюджет до Нового року, то фінансування нашої армії здійснювалося б на рівні січня минулого року – а вам відомо, яким воно було. По-друге, нам був необхідний чіткий сигнал для українського суспільства, для наших зовнішніх партнерів – в Україні, незважаючи на тяжку ситуацію, є Уряд, є його програма реформ і є бюджет під виконання цих реформ.
«Я прийшов в політику не для того, щоб мені було зручно…»
– Ось тут і виникає найбільше запитань. Люди запитують Вас, чому так мляво ідуть реформи?
– Запитують, і я так само задаю ці питання для наших урядовців, а сам як парламентар працюю і буду працювати швидко і якісно, щоб приймалися нові закони. Думаю, що час для серйозної відповідальності урядовців і Верховної Ради настане вже невдовзі. Мої колеги з фракції Блоку Петра Порошенка, колеги із демократичної коаліції це розуміють, тому і не «розслабляються».
– Чи не зручніше було б Вам утриматись або розкритикувати бюджет, щоб уникнути гострих запитань та й не брати на себе додаткову відповідальність за дії уряду?
– Я прийшов в політику не для того, щоб мені було зручно. Я і вирішив іти на вибори, бо мені набридло дивитись як «досвідчені» депутати відмовляються від відповідальності, про народ все турбуються, а насправді займаються, звиняйте, звичайним дерибаном. Настав час покласти цьому край. На країну без бюджету чекала б катастрофа, інша справа, що уряд міг би підготувати і кращий бюджет. Повторюся – будемо виправляти, будемо говорити з людьми.
«Тут, в районах, містах знають набагато краще, на що витрачати кошти, ніж там, у столиці…»
– Чимало нарікань викликали нові податки – на нерухомість, на авто. Оподатковуються навіть пенсії…
– Знову просив би не робити швидких висновків на основі неповної інформації. Невже я схожий на людину, яка може голосувати за оподаткування пенсії старенької вчительки?
– Та ніби не схожий…
– Звісно, що такого не буде. Ініціатива уряду була в тому, щоб з пенсій, розмір яких перевищує три мінімальні зарплати (біля чотирьох тисяч гривень), сплачувався прибутковий податок. Скількох пенсіонерів це стосуватиметься на нашому окрузі? Небагатьох. Стосовно податку на авто – так обкладається податком такі автомобілі, які дійсно собі можуть дозволити власники лише близько 15 тисяч автівок від 3 млн. зареєстрованих. Так що власникам «запорожців», які виїздять ними раз у рік на дачу не варто турбуватися. А щодо нерухомості – оподаткування квартир більше 60 кв м і будинків більше 120 кв м – так це буде повністю ініціативою місцевих органів влади.
Я взагалі є прихильником передачі повноважень на місця. Звісно, ці повноваження мають бути підкріплені грошима. Власне, це те що й називається «децентралізацією влади». Тут, в районах, містах знають набагато краще, на що витрачати кошти, ніж там, у столиці. Думаю, невдовзі ми прийдемо до справжнього місцевого самоврядування, коли бюджети формуватимуться на місцях і навколо потреб людей. Зрештою, пояснювати податки – це справа податкової і урядових структур. У нас, на жаль, звикли чим менше пояснювати людям. Але так довго не триватиме.
– Про що запитують люди під час зустрічей?
– Під час зустрічей я бачу бажання і готовність наших людей до змін на краще. І це вселяє оптимізм і це стимулює мене до роботи. Під час розмов з людьми знаходжу чимало мудрих порад, ініціатив, ідей. Безумовно, я обов’язково дослухатимуся до них, голосуючи за той чи інший законопроект. За цей, здавалося б, невеликий проміжок часу, відколи вперше приїхав на округ, з упевненістю можу сказати, що цей край став для мене рідним. Навіть перебуваючи у Києві, чи у Львові, постійно тримаю зв’язок зі своїми представниками в районах. А завдяки відкритим там громадським приймальням, отримую не лише звернення від виборців, але й щирі слова вдячності і підтримки, дієві пропозиції.
– Нещодавно Ви увійшли до міжфракційних об’єднань «Закарпаття», «Івано-Франківщина» та «Львівщина». Чи є у Вас та інших депутатів від області створення міжфракційного об’єднання «Хмельниччина»?
– Така робота вже ведеться. Та колосальна довіра, яку висловили мені мешканці Славутського, Полонського і Шепетівського районів зробили з мене справжнього хмельничанина. Але насправді міжфракційні об’єднання поки що не мають жодного серйозного впливу на прийняття якихось рішень, можна входити до десятків з них. Це, скоріше, створення механізму комунікації між депутатами.
Наприклад тепер, коли йтиметься про питання Хмельницької області, впевнений, закарпатці, львів’яни та франків чани нас, хмельчан, підтримують. Чи зашкодить нам додаткова підтримка? Певно ні.
«Нині маємо проблему, яка стосується зони спостереження атомної станції…»
– Як сприйняли новообраного народного депутата представники місцевої влади? Вдається налагодити конструктивну роботу?
– А куди ми всі одне від одного подінемося? Звісно, доводиться працювати разом. Більшість проблем, які турбують мешканців наших міст і районів неможливо вирішити на місцях, бо вимагають зрушень на загальнодержавному рівні. Це чудово розуміють представники місцевої влади. Мова йде і про занедбану промисловість регіону, освоєння і розробку природних копалин — а край надзвичайно багатий на перспективні надра, — про збіднілу медицину, освітянські клопоти…
Але тут і є прихований потенціал нашого краю – і робочі місця, які так необхідні сьогодні селу, і наповнення місцевих бюджетів, і, врешті, добробут мешканців. Тому об’єднання зусиль народного депутата, місцевої влади, депутатів всіх рівнів, громади – просто необхідна запорука для вирішення наших проблем.
– Так про що все таки говорять місцеві керівники? Про те ж, що і звичайні люди?
– Звісно, про те ж,тільки іншими словами. Бо нерідко місцеві депутати можуть не лише «поставити», діагностувати проблему, але й мають шляхи їх вирішення. Але далі справа не йде – бо це вже виходить за межі місцевої компетенції. Тут необхідне втручання народного депутата, урядовців.
Ми вже обговорили із місцевими керівниками найзлободенніші питання, які є в кожному районі, місті. Подібні зустрічі обов’язково продовжуватимуться й надалі.
До прикладу, нині маємо проблему, яка стосується зони спостереження атомної станції. Адже розвиток територій Славутського і частково Шепетівського районів напряму залежить від коштів, що виділяються на розбудову ХАЕС. Останнім часом людям все більше говорять про перспективи добудови третього і четвертого енергоблоків. Сама думка про це примушує декого в Кремлі скреготати зубами. Але окрім перспектив отримання енергетичної незалежності для цілої країни, від такого будівництва можуть виграти мешканці наших районів. Та вочевидь, необхідно буде ще попрацювати з тим, щоб при великому будівництві про потреби наших людей не забулися.
Гостре питання сьогодення — оновлення і осучаснення центральних районних лікарень. Більшість із них потребують новітнього обладнання. Хіба це нормально, що дев’ять хворих у Полонському районі змушені нині проходити процедуру гемодіалізу в інших районах? Медична реформа, яку проводить уряд, як на мене, повинна саме на такі проблеми звертати увагу – як людині із села дістатися на огляд до лікаря в райцентр, що робити далі, якщо хвороба потребуватиме більш кваліфікованого втручання? Є, звісно, чимало й інших проблем… Проте ці питання стосуються не лише нашого округу: подібна ситуація, на жаль, чи не у всій країні, хіба що за винятком великих міст. Саме тому зміни мають бути системними і починатися на законодавчому рівні.
– Але якщо говорити про місцеве керівництво, то владна вертикаль поки що не повністю сформована..
– Формування влади – це дуже важливе, у чомусь – і визначальне завдання. Тому тут не повинно бути надмірного поспіху. Після Революції Гідності було багато призначень керівників і областей, і районів, які, на жаль, не впорались зі своїми обов’язками. Зараз ми не маємо право на помилку. Президент дуже ретельно особисто підбирає керівників областей, і лише після цього будуть призначатись керівники районів. Цей процес вже пішов – перед Новим Роком голів облдержадміністрації було призначено на Полтавщині, Сумщині та Рівненщині. Скоро буде рішення і по Хмельниччині. Але хочу підкреслити: народний депутат – представник законодавчої гілки влади, і на формування місцевих адміністрацій, тобто структур виконавчої влади, я не маю впливу за визначенням.
«Коли я побачив, на чому доводиться лежати маленьким пацієнтам і їхнім матерям, стало не по собі…»
— Романе Миколайовичу, наче справжній Миколай, Ви не оминули увагою сотні дітлахів на окрузі. Солодкі подарунки отримали найнезахищеніші з них та всі без винятку вихованці дитячих садочків до свята мали на столах смачні соки. Їх на округ привезли більше одинадцяти тисяч літрів. Чим викликана така щедрість?
— По-перше, я дуже люблю дітей. Сам є батьком сина і донечки. Діти — це те, що змушує нас рухатися вперед, переборювати геть усі негаразди і труднощі. Саме заради них ми живемо, працюємо, з оптимізмом дивимося у майбутнє. Хвилюємося і піклуємося про них, намагаємося підказати правильний шлях у подальше доросле життя. По-друге, у цей непростий час не кожен може дозволити собі купити шоколадні цукерки чи сік. Тим більше, якщо сім’я малозабезпечена, або виховує дитину-інваліда. Є й такі, що змушені були покинути рідні домівки в Криму, на Донбасі і шукати притулку в інших регіонах. На сьогодні головне питання для них — вижити. Багатьом із них про свята і подарунки годі й думати. Саме тому вирішив хоч якось підтримати дітей переселенців, інвалідів, інших незахищених категорій і привітати їх зі святами. По-третє, у зимовий період дитячий організм, як ніколи, потребує вітамінів. Щоб боротися з різними недугами, мати стійкий імунітет до різних захворювань. А соки — є одним із потужних вітамінних добавок до харчування малечі.
— А в дитяче відділення Полонської центральної лікарні та центр соціально-психологічної реабілітації дітей «Щасливе дитинство» Ви передали матраци. Невже ця проблема була настільки гострою?
— Знаєте, коли я побачив на чому доводиться лежати маленьким пацієнтам і їхнім матерям, стало не по собі. Ті матраци вже давно віком відслужили своє. Порвані, латані-перелатані, тонесенькі, що ледь прикривають каркас… У деяких палатах доводилося із двох напівцілих формувати одне ліжко. Хіба хворі дітки і ті, котрі залишилися без батьків, не заслуговують на кращі умови? Тому й прийняв рішення надати закладам по два десятки м’яких матраців.
«Буду робити все можливе, аби наші хлопці повернулися додому живими і здоровими…»
– Можливо, ці кошти краще було б спрямувати, приміром, на придбання бронежилетів для учасників антитерористичної операції?
– Не хотів би розділяти ці питання. А для чого ми боремося? Так заради тих же дітей, щоб у них було майбутнє, спокійне дитинство. І якщо можеш – то роби там, де ти є зараз…
Допомога українським бійцям – дуже важливе для мене завдання. Допомагав, допомагаю і буду робити все можливе, аби наші хлопці були максимально захищеними під час бойових дій і повернулися додому живими і здоровими. Для потреб військових ми закупили бронежилети, виділили на придбання взуття. Крім того, неодноразово сприяв з ремонтом військової техніки у Славуті. Словом, намагаюсь максимально посприяти у справах, які сьогодні дуже необхідні нашим військовим. І крапку у цих починаннях ставити не збираюся, адже не секрет, що держава самотужки не може справитися з усіма викликами. Розграбована і, по суті, знищена протягом останніх двох десятиліть українська армія як ніколи потребує значних меценатських та спонсорських пожертв. Навіть прості люди виймають з кишені зароблені гривні і цим вже роблять посильний вклад у нашу перемогу.
— Знаю, що до Вас, як до народного обранця, часто зверталися люди з проханням підтримати у вирішенні проблем зі здоров’ям.
— Якщо до мене звертається людина, завжди шукатиму можливість їй допомогти. Щоразу читаю звернення від моїх виборців і чимдуж усвідомлюю, що в нашій державі потрібно багато чого змінювати. Найголовніше, щоб люди почувалися захищеними, щоб не залишалися наодинці зі своїми бідами, проблемами. На жаль, нині пересічні українці змушені виживати самотужки.
— Відомо, що перебуваючи в окрузі, Ви часто зустрічаєтесь з представниками різних релігійних конфесій. Чи поділяєте Ви думку, що саме віра зараз може допомогти людям?
— Саме так. Я планую зустрітися і обговорити злободенні питання з представниками всіх релігійних конфесій, які є у районах округу. Є вічні теми для розмови – утвердження християнських цінностей і гуманізму, а є й тривожні турботи сьогодення. Бо хто, як не вони – духовні наставники громад – знають, чим живе, радіє і якими турботами переймається чи не кожен житель краю. Переконаний — сьогодні віра для людей має особливе значення. Події на Сході країни змушують багатьох замислитися над днем завтрашнім, укріпити надію і віру в молитвах. І до якого б храму нині ми не йшли, впевнений, кожен щиро молиться за мир в Україні, за здоров’я для родини, за щастя, благополуччя і любов. Це й об’єднує всіх нас. Бо крім хліба насущного маємо дбати ще й про духовність і моральні цінності.
