Сільські храми Хмельниччини приховують чимало таємниць

Чимало захоплюючих таємниць приховують у собі сільські сакральні споруди, дзвіниці і хрести яких височіють посеред подільських ланів і пагорбів, ніби дороговкази для подорожніх.

Щоб дістатися до цих пам\’яток, туристові знадобиться автомобіль. Якщо ви з дружнім товариством прямуєте на вихідні до Кам\’янця-Подільського або на чудові береги Дністра – відхиліться від звичного маршруту, зробіть невеликий \”гак\”, щоб познайомитися з незвичайними пам\’ятками.
Чимало захоплюючих таємниць приховують у собі сільські сакральні споруди, дзвіниці і хрести яких височіють посеред подільських ланів і пагорбів, ніби дороговкази для подорожніх.

Щоб дістатися до цих пам\’яток, туристові знадобиться автомобіль. Якщо ви з дружнім товариством прямуєте на вихідні до Кам\’янця-Подільського або на чудові береги Дністра – відхиліться від звичного маршруту, зробіть невеликий \”гак\”, щоб познайомитися з незвичайними пам\’ятками.
Отже, виїздимо з Хмельницького по шосе у напрямку Тернополя, а через 10 кілометрів повертаємо наліво, у Малиничі, одне з великих сіл колишнього Проскурівського повіту. Колись воно, як і багато подільських земель, належало поміщикам польського походження – але знамените воно саме православною церквою святого Іоанна Богослова. Ось ми бачимо цю сакральну споруду: зовні скромна, цегляна, з єдиним куполом дзвіниці над входом… Такий тип церковних будівель називається базилікальним від грецького слова \”базиліка\” – \”царський дім\”. Вони являють собою прямокутну споруду без бань (куполів), або з декоративними банями.
Найцікавіше у цій церкві – це історія спорудження, яка дивним чином пов\’язує її з всесвітньо відомим родом російських промисловців та підприємців Демідових, засновників багатьох гірничих та зброярських підприємств і навіть міст на Уралі. Але ж яким чином подільське село виявилося пов\’язаним з російськими промисловцями?..
У притворі Свято-Іоанно-Богословської церкви знаходиться пам\’ятна дошка, яка засвідчує, що споруджено цей храм у 1905-1906 роках стараннями поміщика Павла Олександровича Демідова та місцевих селян. Є й прізвище архітектора: С. В. Нюхалов – загалом дивовижне збереження інформації, як для сільського храму. Але ж, можливо, це просто однофамілець Демідових? Та герб, який вінчає таблицю, розвіює сумніви: головна його частина є спільною для родових гербів усіх \”гілок\” роду саме тих знаменитих Демідових. Джерела свідчать, що Павло Олександрович Демідов у той період був проводирем дворянства Волинської губернії, з якою межував Проскурівський повіт, був власником і вкладав кошти у відродження багатьох споруд, у тому числі замку у Вишнівці на сучасному Тернопіллі. А архітектор Север\’ян Васильович Нюхалов свого часу був головним архітектором Красноярської губернії та міським архітектором у Красноярську. Там досі збереглися побудовані за його участі будинки, які вважаються пам\’ятками архітектури.

У радянські часи церква дещо постраждала, і нещодавно на ній було вимуровано зруйновану дзвіницю. При тому реконструктори намагаються максимально дотриматися автентичного вигляду храму.

Якщо з дозволу священика піднятися на дзвіницю, у околиці ви побачите іншу незвичайну сакральну пам\’ятку: великого кам\’яного хреста на місці старого сільського цвинтаря. І лише коли дістанемося до нього (це майже 1 кілометр від церкви) – побачимо, наскільки він гігантський: уп\’ятеро вищий за людський зріст. Через свої розміри під час обох світових воєн хрест слугував орієнтиром для артилерії, але при тому не постраждав.
У склепі під основою пам\’ятника, спорудженого у 1840 році, знайшли спочинок члени польського роду Маковецьких, колишніх власників села – аж до останнього представника родини, що помер у 1892 році. Селяни досі переповідають, що саме за спорудження цього хреста ціною нелюдської праці кріпаків Бог покарав весь цей шляхетський рід…
…Коли вже ми виїхали з Хмельницького автівкою, то можемо собі дозволити повернутися на трасу, проїхати трохи назад до Хмельницького – але не закінчувати подорож, а поїхати, наприклад, ще до Ярмолинецького району, щоб там у селі Сутківці побачити ще одну незвичайну споруду: Свято-Покровську церкву-фортецю XV століття. Про цю оборонно-духовну споруду написано багато, вона є однією з маленьких перлин і української історії, і архітектури – і її варто побачити на власні очі.
Милує погляд дивовижна церква-замок, і водночас нагадує про своє військове призначення. Розташована на височині, вона у парі з замком, що знаходився на протилежному пагорбі, надійно стояла на варті шляху, що проходив у долині, а водночас давала місцевим жителям прихисток під час татарських набігів. На другому, бойовому, ярусі церковної споруди з усіх боків розташовані бійниці, а товщина стін сягає двох метрів! Час залишив від замку невеличку руїну, а церква досі стоїть твердинею віри та зброї. При вході до церкви знаходиться могильна плита Івана Сутківського, одного з давніх власників села.

За твердженням деяких авторів, село Сутківці знамените ще й тим, що у часи перебування села у власності графа Тадеуша Граб\’янка, що славився прихильністю до містицизму, тут на його запрошення гостював саме той Джузеппе Бальзамо, що більше відомий усім як \”граф Каліостро\”. Втім, надійних свідчень про це немає, тому туристам годі шукати тут слідів винахідника \”формули кохання\” – але уявити його незриму присутність цілком можливо…

А далі, завершивши огляд, знову повертаємося на трасу – і повертаємо або праворуч, до Хмельницького, або ліворуч, до Кам\’янця-Подільського, назустріч новим враженням.

Протяжність маршруту з поверненням до Хмельницького: 80 км

Час проходження з поверненням до Хмельницького: 3-4 години

Складність маршруту для автомобіліста: легкий

Як дістатися до початкової точки: Львівським шосе або вулицями Тернопільською чи Західно-Окружною до заводу \”Катіон\”