Ед Сіветс – місіонер з Хмельницького, який всиновив десятеро африканських діток, вже кілька років живе в Кенії.
Як розповів Ед, емоційне піднесення в Кенії спостерігається особливо на Різдво. У вітринах крамничок з’являється новорічна атрибутика, подекуди можна побачити навіть темношкірого Діда Мороза.
-Через те, що Кенія тривалий час була британською колонією, її умовно можна назвати християнською країною. Тому й там присутня нав’язана культура святкування Різдва. Але абсолютне розуміння суті свята – відсутнє, бо принесене з іншої культури. Тим не менше, – розповів Ед Сіветс. – Різдво в Кенії – найважливіше свято, тому на цей період в людей настрій найпіднесеніший з усіх існуючих празників. Новий рік африканці не святкують. Якби різдвяна атрибутика була прив’язана хоча б до кенійських реалій, можливо, і святкування було б ближче до серця, а так, воно все стягнуте з культури Заходу. Тут магазини починають прикрашати ще вкінці жовтня, в кожному з них ставлять Діда Мороза, купити його дорого, дешевше найняти якогось «жоліка», якого наряджають. І виходить чорний Дід Мороз з білою бородою. Видно, що це все «притягнуте за вуха», воно не їхнє.
На відео африканські дітки співають колядку «Тиха ніч»
А що на рахунок подарунків?
Традиція дарування подарунків у кенійців не так розвинена, вони звикли більше їх приймати. Тому, що за тривалий час безтолкового місіонерства, християни навчили їх, що Різдво – це подарунки. Коли Кенія була ще в форматі рабів, білі давали їм якісь бонуси на Різдво: вихідні тощо. Африканці готові приймати подарунки, але не дарувати. Хоча освічені люди, і ще й християни, розуміють, що подарунки потрібно дарувати. Також індуси, які тут проживають, усвідомлюють, що сьогодні топове свято для всіх християн, і починають активізовуватись в цей час – привозять хліб нам в дитячий будинок, чи шкільну форму закупляють. Вони під цей «шумок» займаються благодійністю, що схвалюється у їхній релігії.
Українські діти замовляють своїм батькам дорогоцінні подарунки, а що просить африканська малеча на Різдво?
Бажання кенійських діток на Різдво досить реалістичні та прагматичні. Одні кажуть: «Ну я б на Різдво поїв нормально уґалі», – це кукурудзяна каша, яку вони їдять і без того кожен день. А інші якусь одежину просять, одним словом – дріб’язок. Порівняно з нашими дітьми, які бажають те, що їм диктують медіа-образи. Ті діти, які живуть з нами в притулку, розуміють, що на Різдво дарують подарунки, тобто якийсь асоціативний ряд у них вже є. А інші діти, з якими ми працюємо, нічого не просять в батьків, вони думають: «Які подарунки? З якої радості?» На Різдво в церкві ми даємо кожній дитині презентик – це солодощі та іграшки. Але таке, що вони в батьків вимагали б щось, то такого близько немає.
А як ви – українська сім’я, зберігаєте традиції святкування Різдва в Кенії?
Звісно ж, у нашому будинку намагаємось ставити ялинку, але тут знайти її дуже важко. Раз я поїхав на розплідник, де вирощують різні рослини, знайшов там щось хвойноподібне, яке потім прикрасили. А на це Різдво ми імпровізовано намалювали ялинку на стіні, прикрасили її гірляндами і таким чином створили візуалізацію різдвяного деревця. Всією нашою сім’єю ми обов’язково святкуємо Святвечір, співаємо різдвяні пісні, а зранку йдемо на богослужіння в церкву.
На жаль, багато українців не далеко втекли від африканців тим, що для них Різдво – це теж, всього-на-всього, тільки подарунки, або ще якісь традиційні атрибути. Майже кожна українська сім’я ганяється за атмосферою Різдва, стимулюючи своє сенсорне сприйняття запахом хвої та мандарин, тематичними фільмами, музикою, мерехтінням ліхтариків, забуваючи про суть цього свята. А вона – в народженні Христа.
