На території замкової колонії на Хмельниччині виявлено приміщення, яке керівництво чомусь дуже не хотіло показувати. Коли репортерам все ж вдалося потрапити туди, керівництво колонії помітно занервувало.
Замкова колонія на Хмельниччині – установа максимального рівня безеки. Тут живуть 120 в’язнів, засуджених до довічного ув’язнення, і 160 убивць, ґвалтівників та розбійників. Деяким із них ув’язнення йде на користь, адже вони позбавляються своїх шкідливих звичок та стають на шлях істинний. 30-річний Ярослав став набожним під час своєї третьої відсидки після суцільних 13 років колонії. Чоловік каже, що цього разу отримав покарання за наркотики, але не зізнається, що насправді засуджений за вбивство через наркотики.
Однак набожними тут стають лише одиниці, бо в умовах, в яких проживають ув’язнені, не так просто думати про духовний розвиток, адже людям тут доводиться буквально виживати фізично. Умови, в яких тут знаходяться ув’язнені, аж ніяк не сприяють ані їхньому виправленню, ані можливості вийти звідси здоровими фізично. Холод, погане харчування, невиліковні хвороби, грибок на стінах, рабська праця та знущання адміністрації – з таким доводиться стикатися засудженим замкової колонії. Але про це сказали одиниці.
“Принади” місцевого життя журналісти “Надзвичайних новин” відчули і на собі, бо думки тут постійно сковує холод. Температура в приміщенні сягає 11,7°С. Під час розмови з представниками офісу уповноваженого з прав людини в засуджених іде пара з рота.
Особливо страждають ті, хто опинився серед так званих «штрафників», тобто тих, чия поведінка нетактовна. Однак керівник колонії навіть чути не хоче про проблеми засуджених.
«Начальник керівництва казав мені, що я баран, а перший заступник говорив мені, що я дибіл. Ну хіба ж керівництво так спілкується? Ми насамперед люди. Що буде зі мною тоді, як ви поїдете звідси?»,- розповідає один із засуджених.
Інша камера, в якій теж відбуває покарання ув’язнений, трохи більша за три квадратних метра, а перебування в ній 53-річний Віктор називає справжнім катуванням. «Тут криси бігають таких розмірів, як мої капці. А за мишей взагалі мовчу. Вони бігають по обличчю, повсюди», – каже 53-річний Віктор.
Окрім того, що доводиться терпіти пронизливий холод та хвостатих друзів, Віктор змушений читати і писати стоячи, бо стілець, прибитий до підлоги, знаходиться далеко від столу. «Мені залишилось два місяці до звільнення, а вони катують, знущаються», – скаржиться Віктор.
Засуджені також пригадують не один випадок, коли ув’язнені помирали в колонії. Один із них трапився під час робочого процесу.
«Виготовляли кілочки, привезли бадю, щоб їх намочили, щоб ці кілочки не так швидко псувались. І наскільки я знаю, спецодягу у робітників не було ніякого. І ув’язнений обпікся. Близько тижня він не виходив на роботу, ходив він у санчастину, а там йому давали валідол. І потім приходив мій товариш по камері і сказав, що цей чоловік помер. Ми туди зайшли, там уже був фельдшер, що констатував смерть. Той чоловік аж почорнів. Встав, щоб піти у туалет. Ішов, і прямо в туалеті…», – розповідає засуджений Юрій.
Журналістам «Надзвичайних новин» вдалося знайти приміщення, яке адміністрація колонії дуже не хотіла показувати. За словами керівників колонії, це приміщення існує лише за документами, а насправді нібито в ньому ніхто не живе. Однак журналісти знайшли там сліди нещодавнього перебування людини, і керівництво неабияк почало нервуватись.
«- Хто тут харчується?
– Ніхто тут не харчується
– А звідки тоді пакети?
– Зробіть експертизу»,- сказали у відповідь журналістам «Надзвичайних новин».