Меджибізький будинок-інтернат на свята не оминають благодійники. Дітям привозять фрукти, цукерки, розмальовки, тому вони чекають гостей. Коли в заклад приїхали з обласного центру зайнятості, всі підопічні, які можуть самостійно пересуватися, зібралися на порозі, аби зустріти їх.
Меджибізький будинок-інтернат на свята не оминають благодійники. Дітям привозять фрукти, цукерки, розмальовки, тому вони чекають гостей. Коли в заклад приїхали з обласного центру зайнятості, всі підопічні, які можуть самостійно пересуватися, зібралися на порозі, аби зустріти їх.
рацівники обласного центру зайнятості щороку навідуються в інтернат. Привозять фрукти, печиво, дитячу літературу, засоби гігієни. Вихованці, вбрані в найкращий одяг, зустрічають благодійників чемно й гостинно. Щоправда, сюди прийшли далеко не всі. Із 65 мешканців інтернату лише ці хлопці можуть самостійно ходити – та й то під наглядом персоналу. Але їхні вади – ніщо в порівнянні з величезним бажанням жити, радіти гостям, мандаринам та розмальовкам.
Хоча більшість із вихованців – далеко не дитячого віку. Тут перебувають хворі від 4 до 35 років. Профіль інтернату – 3-й та 4-й – вказує на найважчу категорію державних утриманців. Майже всі вони не можуть ходити, самостійно їсти та мають серйозні вади інтелекту. Втім, працівники закладу кажуть: у їхніх підопічних – великі серця.
Мешканці будинку не голодують. Навпаки, персонал переконує: держава дає все, що зобов’язана за законом. Кухар демонструє страви і стверджує: усі нагодовані досита.
Утім, додатковим солодощам тут надзвичайно раді. Хоча скуштувати їх самостійно здатні не всі.
Як повідомляє \”Поділля-Центр\”, кількох дітей інколи навідують родичі. До більшості не приходить ніхто, бо від них відмовилися ще з народження. Та навіть коли адміністрації вдається знайти рідних за вкрай сумних обставин – коли хвора дитина залишає цей світ – родина відмовляється її ховати.
Важке життя таких державних утриманців, утім, має й гарні періоди. Як-от різдвяні свята.
