У невеликому приміщенні музею «Кімната афганської слави» у образах втілена війна у Афганістані 1979-1989 років. Тут є справжні міни, зброя, формений одяг і навіть штурвал від потужного бомбардувальника.У невеликому приміщенні музею «Кімната афганської слави» у образах втілена війна у Афганістані 1979-1989 років. Тут є справжні міни, зброя, формений одяг і навіть штурвал від потужного бомбардувальника.
Образ війни у одній кімнаті
Учасник бойових дій у Афганістані, а тепер член правління міської спілки ветеранів Афганістану Євген Гук зібрав у невеличкому приміщенні експозицію, яка відображає події тієї страшної війни. Тут як на мінному полі все заставлене мінами, біля стіни «несуть варту» солдати у кросівках «Adidas», а зі світлин посміхаються крізь сльози воїни-інтернаціоналісти. Так чоловік віддає честь і шану тим, хто був на війні, та закликає «Досить воювати!».
Євген Гук сам придумав дизайн і облаштував кімнату. Своїми силами він збирає експонати.
– Коли людина приходить сюди, вона бере якусь річ у руки і згадує про минуле, – каже засновник. – У Афганістані воювали водопровідні, інженерні, повітряно-десантні, автомобільні війська, зв’язківці. Моєю задачею було у невеликому просторі помістити все, аби нікого не образити і не забути.
Існування музею не виносили на широкий загал, хоча відкрили його ще у 2008 році. Туди ходять учні на екскурсії та самі ветерани збираються згадати своїх побратимів і поговорити про життя.
Хустки – скорбота матерів
На стіні ліворуч від входу втілений образ московського Кремля.
– Тут розташована зброя, міношукачі, знизу – кероване мінне поле. Раніше це було секретно. Ще є ліхтарик, годинник з літака, автомат, штик-ніж, погруддя Володимира Ілліча Леніна, оскільки у ті часи проводили таку політичну роботу. Є і горн, який стояв тоді на тумбочці кожного днювального поряд з барабаном, – розповідає Євген Гук. – У цих образах ми показали, що всі ми вчилися для того, щоб коли настане час захищати Батьківщину, ми були завжди готові. Це був мирний час.
На стіні навпроти – похмурий образ мечеті, тогочасного Кабулу – столиці Афганістану.
– Тут все заставлене мінами, що говорить про те, що нам з цим довелося зустрічатися, – каже Євген Гук. – Дуже важко було згадати тих людей, які проводжали нас на війну чи втрачали своїх близьких. Тому зі сторони, де образ Кремля, на чорному фоні колон зображені жіночі слов’янські хустки і така ж слов’янська ліпнина. Зі сторони Кабулу – мусульманські жіночі хустки на чорному фоні, а зверху – мусульманська ліпнина. Цим ми показали скорботу матерів – наших і афганських.
Люди, які були у Афганістані, привезли дуже багато фотографій. Десятки тисяч знімків керівник музею не зміг би розмістити у одному місці. Тому тут є тільки 12 фото. Вони всі різнопланові, але відображають події того часу.
На столі лежить література 1979-1989 років про ведення бойових дій у Афганістані. Це газети «Комсомольская правда», «Красная звезла», «Слава Родины» і дуже багато літератури, присвяченої афганським подіям у мирний час.
Сапери і кросівки «Adidas»
На манекенах на центральній стіні зали одягнений справжній одяг того часу.
– Посередині – озброєний популярною зброєю у Афганістані воїн-інтернаціоналіст. Біля нього є радіостанція. На ногах у воїна московські кросівки «Adidas», у яких у Афганістані ходили майже всі. Є ще сигнальні ракети, гранати. На голові у манекена панама, яку привезли з Афганістану, – каже чоловік.
Справа стоїть манекен озброєного воїна-спецсназівця.
У нього ручний кулемет Калашнікова, одноразовий гранатомет, міни.
У музеї зібрана велика колекція мін та зарядів, які використовувала радянська армія.
Тут є екземпляри італійських, китайських, радянських, американських мін
– Оскільки я сам сапер повітряно-десантних військ, тому один з трьох манекенів – це воїн-інтернаціоналіст, сапер-десантник. Він повністю укомплектований так, як ходили тоді – розгрузка, сумка сапера, міношукач, щуп, за допомогою якого шукали міни.
Міни у Афганістані шукали і собаки. Вони швидко втомлюються, тому якщо солдат прогавить той момент, коли собака втомиться, вона може не знайти міну і відбудеться вибух. Може загинути людина.
– Зверху на стінах музею розміщені по сім кулеметів у чохлах з касками. Це означає «досить воювати», – каже Євген Гук. – Для того, щоб у музеї не було так сумно, ми попросили дітей намалювати те, як вони бачать гори Афганістану і бойовий вертоліт. Поряд висить модель літака СУ-24.
У музеї є справжній автомат. Магазин від кулемета Калашнікова на 45 патронів. На ньому резиновий джгут, а всередині – медичний пакет з промедолом і з бинтом для надання екстреної допомоги постраждалим.
– Ті, хто воював, знають, що допомогу потрібно надавати не тим, хто більш за всіх кричить, оскільки кричати може кожен, а тим, хто її найбільше потребує. – каже засновник музею. – Я даю його дітям з 12-ї школи для того, щоб вони тренувались.
Люди приносять до музею багато експонатів, але їх не розміщують тут.
– Є одна річ, яку я взяв. Це штурвал від відомого бойового стратегічного бомбардувальника, носія ядерної зброї Backfire ТУ-22М, який знаходився у Миколаєві, – каже Євгеній Гук. – Коли американці наказали порізати всю ядерну зброю, українці почали виконувати наказ. Але люди плакали, коли різали робочі бойові літаки.
Музей знаходиться у торгівельному комплексі «Пелікан» на Ціолковського, 19/1. Телефон – 74-89-50. Аби потрапити на екскурсію, потрібно зателефонувати до засновника і домовитися про час.
«Досить воювати!»
За матеріалами: інтернет-видання “Всім”
