Бідність працюючих. Посадовці змушені констатувати: від квітня Хмельниччина – на
непочесному 20 щаблі України за рівнем середньої зарплати
Бідність працюючих. Посадовці змушені констатувати: від квітня Хмельниччина – на
непочесному 20 щаблі України за рівнем середньої зарплати. Найнижча вона у Білогірському
районі – 2660 гривень. Не набагато більше отримують у Чемировецькому (2900), Полонському
(3037), Старосинявському (3072) та Городоцькому (3111) районах. Щоправда, при цьому у
Старокостянтинівському, Летичівському, Кам’янець-Подільському районах, а також у містах
Нетішин та Славута стабільно утримується рівень зарплати вище середнього.
Високопосадовці дорікають фахівцям інспекції з питань праці : мовляв, ті неефективно
борються, допускаючи таку погану статистику. Масла у вогонь підливають і пенсійники. Кажуть,
на тлі зменшення майже вдвічі від січня 2016 року розміру єдиного соцвнеску, зарплата у
найманих працівників мала б зростати. Натомість деінде вона навіть знизилася. Особливо у
промисловій царині. Більше як на 20 тисяч осіб зменшилася і кількість легально працюючих.
«Натомість зросла частка працездатного, але офіційно не працюючого населення. Тому у нас на
36 тисяч нелегальний сектор економіки перевищує легальний», – констатує начальник Головного
управління Пенсійного фонду України в області Ольга Заярнюк.
Поки в облдержадміністрації зачитують показники, самі підприємці зізнаються: бізнес в області,
як і в Україні загалом, загнали у глухий кут. Якщо, до прикладу, у сусідній Польщі держава
всіляко стимулює роботодавців до створення нових робочих місць, то у нас бути в тіні часто – це
єдиний спосіб втриматися на плаву. Заступник голови ради підприємців області Наталя
Потапова каже: «Сьогодні, окрім єдиного соціального внеску, на бізнес ще іде навантаження по
землі, по оренді землі, по експлуатаційних витратах».
Тому сьогодні у представників бізнесу є пропозиція: вповноважити саме найманих працівників
сплачувати єдиний соцвнесок. Звісно, за умови, якщо ці гроші дійсно будуть гарантією
майбутнього достойного пенсійного забезпечення. Але чи може в Україні хоча б хтось щось
гарантувати – питання швидше риторичне.
