Одні заклади зникають, інші з\’являються. І було б чудово, якби все змінювалося на краще
Одні заклади зникають, інші з\’являються. І було б чудово, якби все змінювалося на краще. Мабуть, всі добре пам\’ятають цікаве місце – парк сімейного відпочинку \”Пісочниця\”, на другому поверсі торгово-розважального центру \”Оазис\”. За досить нетривалий час існування \”Пісочниця\” стала улюбленим закладом дозвілля для багатьох малюків і їхніх батьків. Але після менше як року роботи заклад припинив існування. Втім, незабаром на його місці з\’явилася нова локація з привабливою назвою – \”Веселий вулик\”.
Насправді існує ціла мережа сімейно-розважальних центрів \”Веселий вулик\”. Окрім Хмельницького, також у Львові, Івано-Франківську, Стриї та Києві. Чи реально це місце веселе? Спробуємо перевірити.
На ресепшені привітні панянки видають картку. На неї можна покласти певну суму. Найдорожче вартує лабіринт – 50 гривень, час перебування не обмежений. У «Вулику» роблять ставку на інше – ігрові автомати. Один раз пограти – 7 гривень. Відповідно на картку треба покласти ще мінімум 50 гривень, аби дитина таки задовольнила свій азарт. Щоправда, якщо ви кладете 100 гривень, вам нараховують ще 20 у якості бонусу. За саму картку потрібно додати з гаманця ще три гривні.
Шафи для речей поруч з входом. Аби скористатися ними, не потрібно застави, як, до прикладу, у «Скай-парку». Вимог до змінного взуття теж нема. Батьки ходять «Веселим вуликом» у зимових чоботях. Діти здебільшого бігають у колготках. Якось не надто гігієнічно, особливо враховуючи сезонну вуличну мряку. Але всі інші сюрпризи, зокрема і неприємні, ще попереду.
Лабіринт за 50 гривень – дещо збільшений варіант дрібних лабіринтитів у скверах. Тут є де побігати, навіть дорослим. Але мало цікавих дрібничок і закутків. Чесно кажучи, викладати півсотні за таку розвагу, нехай навіть з необмеженим перебуванням, шкода. Кількаярусне містечко приваблює дитину максимум впродовж 20 хвилин. І аж ніяк не довше.
Нарешті приходить черга ігроматів. Настільний хокей, закидання кульок у кошик, постріли водяним струменем – автоматів багато, але більшістю з них діти до п’яти років самостійно скористатися не можуть. Хіба разом з батьками. Гра триває лише пару хвилин. Відтак, ледь розпочав – вже кінець. За активність автомат нагороджує талончиками. Чим суттєвіші ігрові успіхи, тим цих талончиків більше. Передбачається, що їх потім на ресепшені можна буде обміняти на якісь іграшки. Чи зможемо ми це зробити реально – вже інше питання.
Поки тато завзято грає разом з дитиною, матуся іде у кафе замовляти щось смачненьке, бажано солоденьке. І ось тут чекає найбільший подив. На вітрині – «велетенське» розмаїття. Десерти аж трьох видів. При подальшому спілкуванні з персоналом виявляється: солодощі тут стоять з давніх-давен, тому для вживання не придатні. Пропонують меню, де із солодкого можна замовити, наприклад, млинці. Але треба довгенько чекати, бо їх будуть готувати. Та ще і ціна далеко не демократична. Як і на інші тамтешні страви: зокрема, піцу та смажену картоплю. Тому ми обираємо швидкий варіант: каву-американо – для мами, молочний коктейль та шоколадний пряник – для дитини. Тато сьогодні лишиться ні з чим. За все сплачуємо більше як 50 гривень. Замовлення приносять десь за 10 хвилин. Кава ледь тепленька, але досить смачна, коктейль теж наче нічого, пряник – якийсь геть ніякий.
У якийсь момент починаємо фіксувати все побачене на фотокамеру. Коли під приціл потрапляє вітрина з певдо-солодощами, персонал починає хвилюватися. Підходять і запитують: для чого фотографуємо? Відповідь «Щоб лишити у пам’яті» викликає недовіру. Але сакраментальна фраза «Покажіть, будь ласка, нормативно-правовий акт, який би забороняв фотографувати» має чарівний ефект. Нас більше ні про що не питають.
Тим часом виявляється, що не всі ігрові автомати видають призові талончики. Дитина розчаровано хниче. А гроші на картці тануть з космічною швидкістю. І вже за півтори години перебування від 120 гривень нічого не лишається. Вірніше можна ще гратися у лабіринті. Можна… Але не цікаво.
Тепер детальніше про те, чому у «Пісочниці» було все ж значно цікавіше. По-перше, там знаходився не тільки лабіринт, а й гірка, гойдалка, танцпол, а ще зона для найменших діток з будиночками, візочками, кубиками, ляльками та ляльковими кухнями і посудом. «Вулику» ця зона лишилася у спадок, але іграшок стало значно менше. Окрім того, у «Пісочниці» дітям надавали кулінарний майстер-клас (щоправда, за окрему плату). Та й кафе там було з кращим ассортиментом.
Але повернімося до ігрових автоматів». Наші здобутки – лише 25 талончиків. На касі зізнаються: обміняти папірці на іграшки можна тільки від 30 квитків. Щоб стали зрозумілі масштаби «лиха»: фломастери (5 штук) тут вартують 130 талончиків. А м’яка іграшка середніх розмірів – біля 1000! Це ж скільки треба витратити грошей на ігромати, щоб здобути такий приз? Наші 25 талончиків нам зараховують на картку і обнадіюють: мовляв, коли прийдете наступного разу, буде простіше здобути якийсь приз. Ех, а ми, напевно, вже і не прийдемо, бо не хочеться. І не такий вже той «Веселий вулик» і веселий!
