Хореограф з Хмельницького Сергій Костецький у свої 27 років має майже двадцять років танцювального стажу та власну школу. Сергій пише вірші, грає на фортепіано та записав власний альбом.
– В майбутньому обов\’язково піду на відбір до пісенного «Євробачення», – каже танцюрист.Хореограф з Хмельницького Сергій Костецький у свої 27 років має майже двадцять років танцювального стажу та власну школу. Сергій пише вірші, грає на фортепіано та записав власний альбом.
– В майбутньому обов\’язково піду на відбір до пісенного «Євробачення», – каже танцюрист.
– Кожна нагорода – це частинка життя. Диплом за «Майданс», «Танцювальне Євробачення»… Найдорожчою для мене є, напевно, скляна кулька, яку подарували на «Танцях з зірками». Якщо її роздивитися, то всередині можна побачити красиве голографічне зображення танцюючої пари. А найвеселіший приз, який я маю, – «За рекорд у виготовленні найменшого голубця», – розповідає Сергій.
Про долю і дівчат
За період танцювальної кар’єри Сергій брав участь та перемагав у багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Частина його здобутків прикрашає квартиру батьків, дещо танцюрист перевіз до Києва.
А починався шлях до успіху ще зі школи. У прямому сенсі – до класу, де навчався малий Сергійко, завітали керівники танцювальної студії. І хоч танцями в родині Костецьких ніхто не займався, допитливий хлопчина записався до групи.
– Ніхто мене туди за вуха не тягнув. Мабуть, це доля, – згадує Сергій. – Пригадую своїх перших викладачів Миколу та Наталію Горобець та першу партнерку Інну Павловську. Я був далеко не кращим і не найуважнішим танцюристом. Але вони розгледіли в мені родзинку. Мені тоді багато приділяли уваги, й це дуже подобалося. Мені й зараз це подобається, тільки тепер в значно інших масштабах.
Навчання, конкурси, багато тренувань… Сергій впевнено йшов до своєї мети і в десять років вже потрапив до фіналу чемпіонату України зі спортивних танців.
– Найдовше за роки своєї кар’єри я протанцював з Анастасією Кондратюк, сім років. Ми займалися у клубі «КРОК», тренерами якого є сім’я Чоланів – Мар’ян Григорович та Оксана Володимирівна. Для мене це були щасливі та безтурботні часи дитинства. Ми разом з Настею були як брат з сестрою, які постійно сперечалися, але це не завадило об’їздити усі великі міста України та багато міст близького зарубіжжя. Був навіть такий момент, коли вона мені дуже подобалася. Але трохи вередлива та гонорова дівчина була… Зі шкільних років ще пригадую, що в мене було перше кохання, але воно не було взаємним. Так часто трапляється. Але зараз на все дивлюся іншими очима, думаю, що все було через власну невпевненість. Нещодавно дізнався про почуття цих «дівчат з дитинства» і зрозумів, що не треба було соромитися, і тоді наші симпатії були б взаємними (посміхається – прим.авт.).
Дитячі пустощі
У школі майбутня зірка займалася плаванням, кікбоксингом, карате, брейк-дансом, грою на фортепіано й навіть співами. У шостому класі Сергій захопився англійською і вивчав її поглиблено.
– Це рішення я прийняв самостійно, батьки його з радістю підтримали, – каже Сергій. – Як показав час, знання англійської мови мені дуже допомогли. Я вільно спілкуюся з іноземцями – чи то у нас, чи коли за кордоном буваю, інакше мені було б дуже складно. Хочеться ще раз подякувати усім вчителям, які мене навчали.
Дитинство Cергія було веселим та активним.
– У нас в дворі було більше хлопців, ніж дівчат, ми завжди грали у футбол, схованки та ще багато рухливих ігор, – розповідає Сергій Костецький. – Найбільше мені подобалося грати у «пекаря». Це коли треба збити пляшку, наповнену камінцями. Для цього ми ставали на намальовану лінію і з неї кидалися палкою. Я часто робив дитячі збитки. Бігав так, що з підвіконня летіли з великим гуркотом горщики з квітами, все було перевернуто догори дригом. Не знав, куди подіти бурхливу енергію. Пригадую, як я одного разу на Миколая ходив до друга святкувати, батьки на той час були на заробітках. Мене запросив на свято товариш до себе додому. Я тоді жив у бабусі на Озерній, а він – аж під Гринівецьким лісом. В гостях так добре приймали, що я навіть не помітив, як стемніло. Коли оговтався, то згадав, що про гості я забув попередити бабусю, а на той час мобільних ще не було. Прийшов додому, отримав добрячої прочуханки, адже вона мене тоді вже по всьому мікрорайону шукала. Такого більше не траплялося, але запам’яталося на все життя.
На паркеті з чемпіонками
Після закінчення школи Сергій вступив до ХНУ – щоб здобути вищу освіту конструктора швейної промисловості. Разом з тим продовжував танцювати та у 19 років взяв участь у великому телевізійному проекті «Танці з зірками-2». До пари юнаку стала відома гімнастка, чемпіонка світу Лілія Подкопаєва.
– Цей проект став для мене своєрідною армією, – зізнається Сергій. – Це було не просто складно, я навіть не знаю, з чим це можна порівняти. Я був сам, ніхто не допомагав. А я звик до того, що завжди батьки були поруч. В цей період я подорослішав років на п’ять. Пригадую, коли їхав на тренування після п’ятого ефіру, то весь вагон у метро побажав успіхів. Мені було, звісно, дуже приємно. Наша пара здобула перше місце. Наступного року, в Шотландії, ми разом представляли Україну на танцювальному Євробаченні і зайняли третє місце. Але все, що в житті трапляється, дає свої безцінні уроки.
У телевізійному проекті «Танцюю для тебе. Другий сезон» партнеркою Сергія стала ще одна спортсменка – наша землячка, олімпійська чемпіонка з вільної боротьби Ірина Мерлені.
– З початку тренувань Ірині важко запам’ятовувалася хореографія, але згодом її рівень стрімко підіймався вгору, – розповідає Сергій. – На той час вона мала проблеми з коліном, й мало хто знає, що Ірина спеціально літала в Крим, щоб полікувати ногу. На одному з ефірів вона танцювала з пов’язкою. Але не дивлячись на різкий біль, працювала з посмішкою на обличчі, міцно стиснувши зуби, і цього навіть ніхто не помітив на телеекрані. Вона просто молодчинка! Справжній професіонал! В неймовірній танцювальний боротьбі ми стали переможцями. Мені дуже подобається танцювати зі спортсменками. Вони одразу розуміють, що я від них хочу.
Як пригадує Сергій, одним з яскравих моментів його життя була участь у встановленні світового рекорду в українських та міжнародних книгах рекордів з наймасовішої зарядки у акції «День Ч – День Чемпіона»…
Допомогти і рідним, і чужим
Сергій вважає себе щасливою людиною, адже отримує задоволення від улюбленої роботи. Бере участь у десятках телевізійних проектів. Він бажаний гість на телебаченні, учасник безлічі благодійних акцій. У своїй танцювальній школі тренує групу дітей та дорослих.
– В мене з ними гарно проходять тренування. Кожне заняття – неповторне. Викладаюся по- максимуму, аби вони також мали гарну техніку й досягли успіху. З дорослими я відчуваю себе шоуменом, а з дітьми – вихователем, – говорить танцівник.
Наш земляк навчається в Київському національному університеті культури і мистецтв на факультетах естрадного співу і бальної хореографії. Пише вірші, грає на фортепіано та гарно співає.
– Створити вірш легко, коли є натхнення. Цього хочеться побажати усім. У мене вже є записаний альбом, до нього увійшло дев’ять пісень, одна з них англійською. Я часто беру участь у доброчинних акціях, де виконую свої пісні. На цьому я не зупинюся. Буду писати ще, й в майбутньому планую пройти відбіркові тури на пісенне «Євробачення».
Зараз Сергій Костецький готується до великого телепроекту «Танцюй зі мною». Суть полягає у тому, щоб відвідати будинки-інтернати, підтримати дітей та підняти моральний дух, показати та поділитися своєю творчістю, поспілкуватися.
-Я вважаю, що таким людям необхідно приділяти увагу. Усі ми заклопотані своїми турботами, але мені б не хотілося, щоб діти відчували себе самотніми і нікому не потрібними. Ми – суспільство, наш обов’язок допомагати один одному, – говорить танцівник. – Про подальші плани розповідати не буду, скоро самі про все дізнаєтесь.
Справ багато, але коли трапляється вільний час, Сергій їде додому в Хмельницький, до батьків та маленького братика Гліба.
– На жаль, бачусь з ними рідко, але обов’язково телефоную і цікавлюся справами. Мрію поїхати з ними усіма у відпустку на відпочинок. Влітку люблю на сонечку біля моря поніжитися, а взимку на лижах кататися. Останньому навчився не так давно, але одразу полюбив це заняття. Це класно, дивуюся, чому я раніше такого не робив. В січні запрошу своїх батьків та братика, нехай також відпочинуть. Нам всім дуже необхідні спільні канікули, адже я люблю проводити час зі своїми рідними… Коли я буваю в Хмельницькому, то, по можливості, заходжу до своїх тренерів та друзів. Я виріс у цьому місті й все тут пам’ятаю. З кожним роком воно змінюється, розбудовується. Хочу побажати усім хмельничанам міцного здоров’я, гарних заробітків, а решта – налагодиться. Не сприймайте близько до серця всілякі негаразди. Будьте завжди на позитиві!
