Професіоналізм, харизма й людяність. Це три «кити» Юрія Мельника. Сьогодні він керує найбільшим виробником м’яса птиці в Україні – компанією МХП. Але починав не з цього. Аграрне крісло при двох Кабмінах і загалом одна «п’ятирічка» (був на посаді міністра з 5 жовтня 2005-го по 11 березня 2010-го) – це неабиякий рекорд для України, де уряди змінюють, як рукавички! Сьогодні Юрій Федорович «поза політикою». Втім, це не заважає прислухатися до його думки людям «зверху». Мельника побоюються через непростий характер і водночас поважають та люблять за принциповість, справедливість і те, що за роки у владі не одягнув «корону». Свій серед усіх аграріїв – це про нього. Лише одна деталь: коли екс-міністр іде повз ряди переповненого столичного будинку культури на святі до Дня аграрія, мимоволі ловиш себе на думці: «А з ким люди більше вітаються – з Мельником чи чинним міністром (безвідносно до кандидатур)?». Як йому це вдається? Чи є життя після великої політики? Та чи є вона, ця аграрна політика, сьогодні? Як «перезапустити» АПК за пріоритетними напрямками? Про це говорили з Юрієм Мельником. Розмова вийшла цікавою, хоча всі «сім печатей» із колишнього міністра поки що не знято:) Як пояснив наш герой – все має бути еволюційно та дозовано. Тож найцікавіше ще попереду. А поки що читайте в ексклюзивному інтерв’ю Юрія Мельника для AgroPolit.com про його бачення розвитку української агрополітики, а на Latifundist.com – про плани з розвитку МХП.
Ви шість років працюєте у приватній компанії. Різниця є?
У міністерстві ми могли зробити проект дуже потрібного для галузі документа, але він міг лежати місяцями, бо не було можливості його «проштовхнути» через Раду чи КМУ, адже були опоненти. У бізнесі, якщо вибрали напрямок розвитку і сказали «Потрібен», то він розвивається на наступний день після прийняття рішення.
Тобто МХП — це свого роду міністерство, але без бюрократії?
Тут від прийняття рішення до початку його виконання минає 1 день, а в міністерстві можуть знадобитися роки.
Ви плануєте повертатися у політику?
Всьому свій час (посміхаеться спікер). Для мене він настав у 2010 році, коли повернувся у сферу практичного виробництва, прийшов в команду МХП. Я не планую йти в політику й повертатися у сферу державної служби (Мельник на кілька секунд замислився). Немає таких планів, прагнень і навіть думки, що я колись можу це зробити. Зараз настав час інших людей. Головне, щоб для них внутрішня ціль на державній посаді була правильною. Наведу приклад. У 2009 році на виставці «Зелений тиждень» в Німеччині я познайомився зі щойно призначеним аграрним міністром цієї країни. Це була жінка – Ільзе Айген, яка має технічну освіту і свого часу працювала в компанії «Єврокоптер». Партія виграла вибори, вона стала міністром. За рік я її не впізнав, вона сильно виросла у професійному плані. Чому? У неї була правильна внутрішня мета: її дії мають не погіршити умови ведення агробізнесу. Не будучи профільним аграрієм, вона реалізувала цю політику ось так (клацає двома пальцями).
На ринку ширяться чутки, що Ви симпатизуєте Аграрній партії і хочете до неї приєднатися. Це так?
У мене немає великого бажання бути членом будь-якої політичної партії. Адже немає такої політсили, яка б на 100% відповідала моїм уподобанням за цілями, або їх виконанням. В Аграрній партії — цілі начебто правильні. Із 2006 року допомагав відроджувати партію разом з покійним Михайлом Васильовичем Зубцем… Як міністр розумів, що має бути сформована політична сила, яка відстоюватиме інтереси аграріїв, і ми її відновили. Відтоді веде свою історію нова, реінкарнована Аграрна партія. Знав всіх її голів. Дуже підтримував Юрія Михайловича Карасика і розумію, що він був одним із найкращих голів партії. Єдине, що він прийняв рішення здати пост. А потім партія пішла блукати, доки в партію не перейшов ефективний голова партії менеджер Скоцик Віталій.
Про Аграрну партію України
Юрій Мельник
Якщо Віталій Скоцик ефективний, чому не хочете вступати в очолювану ним політичну силу, яку Ви ж допомагали реінкарнувати?
З Віталієм Скоциком спілкуюся і підтримую, але не готовий бути членом партії. Загалом – не відмежовуюся від АПУ. Для прикладу, регіони, де партія сильна і правильно позиціонує себе – там підтримуємо. Зокрема, керівник одного із підприємств МХП є депутатом Хмельницької обласної ради від Аграрної партії і керівником партійної організації одного із районів. Хмельницький партійний осередок дійсно об’єднав однією метою (право бути ефективними у виробництві) усіх аграріїв регіону, не ділячи їх на великих і дрібних. Якщо це право забирають, будемо його відстоювати.
Чи може бути АПУ дієвою політичною силою в Україні?
Вірю в те, що може, якщо проводитимуть правильну й послідовну роботу. Не завжди треба виїжджати лише на страйкових настроях. Хоч як би було важко, все одно потрібно шукати діалог із владою. Не чують – заходити повторно. Не обов’язково ставати в позу, треба йти, потрапляти на прийоми, доводити, розказувати. Не чують – йти до інших людей, бо не зійшовся світ клином на одній людині. Віталій має право озвучувати такі настрої, бо це — настрої людей. З іншого боку, він, як партійний лідер, повинен шукати діалог із владою і відстоювати позиції. На моє переконання, на хвилі гострої потреби в появі аграрного лобізму АПУ може стати парламентською партією.
Наразі бачимо в АПУ розкол. Свідчення — заява Андрія Гордійчука про те, що без зміни риторики голови партії деякі прогресивні молоді політики вийдуть… Окрім того, частина «вільних» депутатів-аграрників у парламенті теж не хочуть приєднуватися до лав цієї політсили, як-от Сергій Лабазюк. У чому проблема? Можливо, дієва політсила виникне тоді, коли в АПУ з’явиться хоча б один конкурент?
Що більше аграрних партій, то краще іншим великим політичним гравцям. Це полегшить їм перемогу на виборах. На мою думку, створення альтернативної аграрної партії, якщо це не буде об’єднавчий проект, успіху не принесе. Задовольняться чиїсь амбіції, буде два голови партії. Але з позиції досягнення потужного і дієвого представництва у Верховній Раді для прийняття потрібних рішень для АПК – це шлях не в той бік. Тому аграрним лідерам потрібно говорити, домовлятися, бо альтернативи Аграрної партії, з точки зору відстоювання інтересів на постійній основі в парламенті, я не бачу. Аграрну тему ближче до виборів підхоплять усі. Інші партії «порозтягують» знакових людей-аграріїв у регіонах, як, до речі було вже не один раз, і таким чином збільшать свої рейтинги.
Я не вірю в ідею, що можна створити через парламент преференції для одного підприємства… Сьогодні головне завдання аграрного комітету – лобізм на користь розвитку всієї галузі й сільської території. Кожен себе там знайде
Щодо політичних агентів впливу: вони є у МХП не лише в регіонах, а й у парламенті, наприклад, Микола Кучер, Олександр Бакуменко… Майже своя група.

Якби таких народних депутатів, як Олександр Бакуменко та Микола Кучер, було більше, то виграла б і галузь, і держава в цілому. Хто б їх не відносив до лобістів МХП, вони, в першу чергу, — лобісти вирішення проблематики аграрного сектору і сільських територій. Микола Іванович – один із тих, хто продивляється кожен законопроект через призму того, наскільки він вирішуватиме проблему розвитку сільської громади та території. Бакуменко – з таких же людей. Я не вірю в ідею, що можна створити через парламент преференції для одного підприємства. Це стало неможливим завдяки змінам у суспільстві.

Сьогодні головне завдання аграрного комітету і людей, які в ньому працюють, – лобізм на користь розвитку всієї галузі й сільської території. Кожен себе там знайде.

По умови ведення агробізнесу в Україні та Держпродпоживслужбу
Юрій Мельник
Як оцінюєте ефективність і успішність агрополітики останніх шести років?
Агробізнесу не стало працювати легше, особливо, в останні роки. Хоча на всіх рівнях державної влади АПК й називають хорошими словами — «локомотив» української економіки, який забезпечує стабільне постачання експортної продукції й, відповідно, — рекордне отримання валютної виручки. Але, з іншого боку, сидять, потирають руки і думають, що валютна виручка сама собою прийде, бо бізнес самотужки вивезе на експорт 40 млн т зерна, і 7 чи 8 млрд доларів прийде на рахунки. І ніхто на ділі не вникає у механізми та потреби, які є в галузі. Яскравий приклад, як два роки формують нову інституцію — Держпродспоживслужбу. З липня 2014 року її створюють. Та повноцінної служби й досі немає! Нагадую, це в країні, яка поставила перед собою амбітну мету — завоювати нові ринки й утримати позиції на існуючих. Фітосанітари сьогодні – у підвішеному стані. Ветеринарна служба — теж. Відбувається ліквідація старої, а ще не створено нову службу. А ще ж відбуваються процедури, за якими ми маємо право на експорт, проходять моніторингові програми, які треба виконувати та звітуватися. Сьогодні, я впевнений, більшість людей, які приймають рішення в країні, не знають про ці проблеми.
Ви думаєте, що міністр Кутовий не в курсі?
Я не кажу про нього. Коли був міністром, то про такі речі доповідав прем’єру…
Сьогодні потрібно робити все міністрам аграрної політики, економіки, фінансів, віце-прем’єру, першому віце-прем’єру, щоб Держпродспоживслужба запрацювала нормально
Затримка зі створенням Держпродспоживслужби — це загроза для експорту агропродукції?
Я навіть не допускаю можливості, що така служба повноцінно не запрацює! Альтернативи немає. Немає інших інструментів для нормальної роботи бізнесу і держави, які хочуть експортувати аграрну продукцію. Тому їй мають усі підставити плече. Тому, що Держпродспоживслужба реально потрібна державі та бізнесу. Сьогодні потрібно робити все міністрам аграрної політики, економіки, фінансів, віце-прем’єру, першому віце-прем’єру, щоб Держпродспоживслужба запрацювала нормально і була забезпечена необхідними коштами. Якби можна було окремі програми профінансувати, щоб бізнес комфортніше себе почував, то учасники ринку, я думаю, це зробили б. Але жодна моніторингова програма не може мати інше джерело фінансування, окрім бюджетного. А кожна моніторингова програма (наприклад, залишкової кількості ветеринарних препаратів) коштує 20-30 млн. грн. на рік. Не буде ефективного моніторингу української аграрної продукції за цією програмою — можуть бути проблеми з експортом аграрної продукції.
Щодо експорту в ЄС. Ви пішли з міністерства, а на ринку й досі кажуть, що на посаді Ви лобіювали лише інтереси МХП у Європі?

Темою експорту аграрної продукції в ЄС Україна почала займатися задовго до 2006 року. Одна із моїх перших поїздок, як міністра, була саме в ЄС, і лише у 2008 році я зміг «затягнути» в Україну європейського комісара з питань сільського господарства і розвитку сільських територій – Маріан Фішер Боель. Так для переконання, їй показали, зокрема, не лише виробництво підприємств МХП, але – й молочний бізнес Івана Кудлая з «Терезино», щоб вона побачила, що ми виробляємо якісну продукцію і маємо право продавати її в країнах Європи завдяки використанню сучасних технологій і систем контролю якості на підприємствах. Тож саме вона дала «зелене світло» на початок серйозної роботи щодо доступу продукції тваринництва на ринок ЄС. Саме в цей період почали приїжджати інспекційні місії, які оцінювали діяльність державної ветеринарної служби, законодавство, і потім дійшли до підприємств. Тільки 2013 року птахівники, зокрема й підприємства МХП, отримали право експорту.

Це ж саме почали робити з просуванням на експорт молочної продукції, м’яса інших видів. Всі міністри внесли свою «краплю» і тільки цьогоріч ряд молокозаводів отримали право експорту в ЄС. Це – прорив, але це не питання одного дня.

Про «вікно» в Європу
Юрій Мельник
Ринок землі та довгострокова оренда розвиватимуться паралельно. Альтернативи довгостроковій оренді в українських реаліях сьогодні немає.
Як ставитесь до пропозиції Мінагропроду розвивати довгострокову оренду, а з вільним ринком землі почекати?

У свій час було кілька варіантів законопроекту «Про обіг земель сільськогосподарського призначення»: авторства команд різних міністрів, тепер прийшов час команди Кутового. Кожен із них мав деякі спільні норми: право купівлі земель лише громадянам України, обмеження продажу в одні руки (100—200—300 га, але не 10—50 тис. га), і лише фізичним особам. Але жоден із проектів так і не внесли на розгляд парламенту. На етапі обговорення їх «рубали», зокрема через велику політику та можливі негативні електоральні наслідки від прийняття.

На мій погляд, ринок землі та довгострокова оренда розвиватимуться паралельно. Альтернативи довгостроковій оренді в українських реаліях сьогодні немає. Змінюватимуться власники, але земля переходитиме до того, хто її використовує в основному на правах оренди.

Тобто запускати вільний ринок землі в Україні не на часі?
Законопроект треба приймати. Його положеннямають бути відомі учасникам ринку. Але, його слід, по-перше, перед внесенням до парламенту, обговорити експертним середовищем, довести до всієї журналістської і «пишучої» братії, щоб вони були свідомо або по один бік барикад, або – по інший, але на основі знання вимог і положень самого законопроекту, а не просто здогадок щодо ринку землі. В ньому мають зазначатися чіткі терміни, коли він вступає в дію, що саме вступає в першу чергу… Тобто, має бути прозорий, зрозумілий документ. 50% його підтримає, 50% — ні. Чому до сьогодні законопроект не внесено і не прийнято? Була «антинародна» влада, була «супернародна» влада, знову «антинародна» влада, зараз – «народна». Чому не вносять законопроект тепер?
Тому, що це нікому не потрібно.
Кому не вигідно?
Наприклад, холдингам.
А чому їм?
З одного боку, вигідно, бо придбання землі – це підвищення їхньої капіталізації. Але у багатьох із них є доларові борги, а в умовах девальвації їх обслуговувати не просто. А в разі відкриття ринку потрібні гроші на викуп земель.
А який масив вони зможуть придбати, якщо передбачається надати дозвіл купувати лиш фізособі, до того ж обмежену кількість землі?
Не факт, що саме так запишуть у кінцевому варіанті закону.
Я орієнтуюся на те, що знаю, але, думаю, від цих норм (продаж лише українцям, обмеження права купувати юрособам) не відступить жоден політик!
Ви, мабуть, не в Україні живете.
Я живу в Україні і добре розумію, що саме через критичність цих норм, мабуть, так довго і не вносять законопроект «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Щоб не говорили міжнародні радники та різні «бізнесові» хлопці, але мені здається, що від них не відступлять.
Про Держзембанк
Раніше Ви виступали проти створення Державного земельного банку. А зараз?
Я був категоричним противником, коли у 2011 чи 2012 році створювали Державний земельний банк. Адже розумів, як у виконанні тодішніх його ідеологів і керівників мав працювати ринок землі. Я говорив тоді усім: «Не можна так робити, бо власнику паю заплатять копійки. Схема діяльності банку була складною і непрозорою. Структура мала працювати на інтереси обмеженого кола людей». Сьогодні я думаю так: «Так, можна використати такий інструмент, як Держзембанк, бо власник паю повинен мати можливість реалізувати своє право повноцінного розпорядження земельною ділянкою. Але найперше покажіть, на основі яких правил він діятиме». Чи будуть всі банки допущені до обслуговування договорів купівлі/продажу землі, чи лише обрані? Якщо буде чергова державна структура з надповноваженнями, яка керуватиметься чиновниками, то краще дозволити всім банкам здійснювати обслуговувати операції купівлі/продажу земельних паїв, брати їх у заставу і видавати кредити.
Останній рік країною прокотилася хвиля аграрних протестів і на жовтень лідер АПУ Віталій Скоцик обіцяє всеукраїнський страйк. Це добре чи погано, що аграрії почали включатися у політику? Чия це заслуга: уряду, Ради чи Президента?
Вже про це говорили – Віталій Скоцик, як лідер Аграрної партії, має право на те, щоб його вислухали, бажано — почули ті, хто сьогодні розказує, яка Україна аграрна наддержава, який в неї потужний агропромисловий комплекс, котрий є локомотивом економіки. А Скоцика не чують… На «Аграрні форуми» не приходять… Приходив, максимум, міністр Павленко. Більше ніхто на зібрання аграріїв не приходить. Не ходив один прем’єр. Не ходить зараз інший прем’єр. Не приходять інші міністри. А там лунають питання, які стосуються не тільки діяльності аграрного міністерства. Відповіді на незручні запитання від АПК не дають. Законопроекти, які вирішували гострі питання галузі, припадають пилом у парламенті. Тобто є таке бажання це законсервувати, спираючись часто на позицію МВФ, як зі спецрежимом ПДВ.
Міністру потрібно було б зібрати за одним столом власників 20 найбільших агрокомпаній і поговорити, чим сьогодні живе галузь, що її турбує
Є ще одна версія, чому влада не прислухається так уважно до вимог страйкарів — бачить за ними руку великих агрохолдингів, котрі прагнуть за будь-яку ціну зберегти спецрежим і доходи від нього. Іншими словами, велика вірогідність, що ця театральна вистава добре проплачена. На це свого часу натякав минулого року тоді ще голова аграрного комітету Тарас Кутовий.

Як на мене, щоби зрозуміти, стоять за страйками холдинги чи ні, міністру потрібно було б зібрати за одним столом власників 20 найбільших агрокомпаній і поговорити, чим сьогодні живе галузь, що її турбує. Я — за те, щоб цей діалог був. Можливо, я не всіх вислуховував, не для всіх знаходив час, коли був міністром, але такий інструмент був. Не ностальгую за цим. Але для прийняття потрібних сектору рішень при Мінагро діяла громадська рада, збиралися громадські організації.

З керівниками холдингів Павленко не зустрівся. Тарас Кутовий вже 5 місяців міністр, але теж поки що не зустрівся. Якщо бачилися з окремими їх представниками, бо знають когось особисто, то це неправильно. З власниками холдингів необхідно порадитись за принципом: «Панове, а яке ваше бачення? Оце — моє, і я робитиму таку політику, а як ви на неї реагуєте?».

Я в Інтернеті прочитав про стратегію «3+5» і побачив у ній деякі проблемні речі. Можливо, я помиляюся. Якби почув вживу роз’яснення пріоритетів та стратегічних напрямків, то, можливо, питання відпали б. Міністру з аграріями потрібно сьогодні говорити, або зініціювати і зібрати Аграрний форум, поінформувати за 100 днів діяльності чи вже сьогодні більше, розказати про стратегію і порадитися щодо плану дій з основних питань розвитку галузі.

Якщо цього не зробити, що буде?
Зрітиме невдоволення — і так народжуватимуться версії, що в усьому винні холдинги. На холдинги показують пальцями люди, які не знають глибини їхньої діяльності, керуючись стереотипами 10-річної давнини.
ДПЗКУ, за відсутності в діяльності «темних» схем, могла б бути однією із ефективних державних структур
Що конкретно не задовольняє в стратегії «3+5»?

Один із напрямків, де треба спочатку зробити, а потім говорити – підтримка малого бізнесу. За два останні роки нічого не зроблено. А він потребує хоча б кілька мільярдів гривень у рік прямої чи непрямої бюджетної підтримки. Проблеми невеликих виробників більшості відомі: брак коштів, застарілі основні засоби, немає елементарної складської транспортної логістики. Через це вони просто втрачають продукцію. В свій час діяли різні програми: придбання першого трактора; підтримки малих фермерських господарств; компенсація відсоткової ставки за кредитом тощо, і кожен з них міг для себе щось знайти. Якщо ж сьогодні політики не допомагають малому бізнесу залучати кредити через компенсацію відсоткової ставки, не надають прямої бюджетної підтримки, не допомагають створювати інфраструктуру, то вони фактично роблять все для посилення великих гравців на ринку. Адже великий гравець може залучити кредит, продати продукцію на умовах CPT або FOB, отримати при цьому відшкодування ПДВ. Більшість фермерів цього, як правило, не роблять.

Де взяти? Відповідь — АПК формує держбюджет і, відповідно, має право на видатки з бюджету. Не давайте пряму підтримку великим, віддайте малим виробникам. Але на прозорих умовах.

Друге — приватизація державної власності. Що Мінагрополітики сьогодні приватизує? Це не може бути пріоритетом, лише поточною діяльністю апарату міністерства з підготовки до приватизації підприємств. А далі – це діяльність Фонду держмайна. Міністерство не може працювати на 10 чи 40 підприємств, які є у складі міністерства, а працювати над створенням умов для тих, яких 10 тисяч. Оце пріоритет.

А як бути з державним зернотрейдером?
ДПЗКУ, за відсутності в діяльності «темних» схем, могла б бути однією із ефективних державних структур.
Мінагропрод і корупція, як її викорінити?
Це питання не вирішується революційним шляхом, лише зміною свідомості і приходом нових кадрів. Сьогодні людям бракує резонансних викриттів, їх не задовольняє, якщо не щодня затримують за хабар заступника міністра. Але те, що не можна красти, дійде до людей, і вони не йтимуть на держслужбу з метою неправедної наживи. Держава, у свою чергу, ж має відмовитися від ідеології, що державний чиновник повинен заробляти мало. Він має заробляти рівно стільки, щоб йому вистачало на життя… Заробітна плата у мене як міністра була близько 17 тисяч гривень, тобто, на той час, 3 тисячі доларів. Юлія Тимошенко це зробила свідомо. Було резонансне підняття і воно поширилося на решту працівників відомства…
Скільки сьогодні, на вашу думку, повинен отримувати міністр агрополітики, щоб не брати хабарів?
Мінімальна заробітна плата у міністра має бути 5 тисяч доларів за курсом. Це мінімум.
Як викорінити корупцію в АПК?
Юрій Мельник
В міністерстві у вас не вистачало часу на хобі. Чи з’явився зараз?
Хобі приділяю більше часу, аніж у період роботи в міністерстві. Зокрема й за рахунок того, що на сон витрачаю менше – 6,5 годин. Цього достатньо. В такому ритмі себе тримати можна і нормально працювати.
Дружба і гроші – поєднувані речі?
Якщо другу потрібно допомогти фінансово, то поєднувані. Гроші не повинні ставали на заваді дружбі.
Друг — це…?
Для мене друг — це людина, якій на 100% довіряєш, хоч і не далеко кожен день зустрічаєшся. 100%-ва довіра дає впевненість, що радість і проблеми діляться навпіл. У мене небагато справжніх друзів.
Юрій Косюк для Вас більше друг чи керівник?
В першу чергу — друг, але я ніколи собі це не дозволяв ставити у перевагу, що в мене від цього можуть бути преференції для роботи в МХП. Навпаки, для себе я встановив вищий рівень відповідальності, аніж до інших співробітників компанії, оскільки, можливо, мені довіряє мій – друг і власник компанії. Я постійно на собі відчуваю цю відповідальність.
Чого навчив Вас Юрій Косюк?

Фігури такого масштабу звісно вчать. Є в нашій команді такий вислів – надійний, як «автомат Калашникова». Якщо тобі людина довіряє, то ти маєш бути для неї настільки ж надійним, як «автомат Калашникова». Юрій Анатолійович якщо щось сказав, то він це обов’язково зробить. І ти сам маєш бути таким і демонструвати це іншим.

Ще один урок: хочеш робити дуже добре – зроби це сам. Юрій демонструє це навіть у речах, які спокійно можна доручити помічнику. Але він каже: «Ні, я зроблю це сам, проведу від початку до кінця». Якщо берусь щось зробити, то намагаюсь робити так, як зробив би Юрій Косюк.

І, ще одне: він не тільки говорить і робить зараз, а й уміє дивитися на перспективу — куди іти, як вибудувати стратегію. Для прикладу, у 2010 році він розповідав про будівництво Вінницької птахофабрики і говорив, що 2012 року розпочнеться виробництво. Більшість журналістів і багато хто зі співробітників МХП, коли чули цифри, то не могли повірити, що це можна зробити в такі терміни і за такі суми. А він це побачив, спланував і довів до кінця.

Уроки від Юрія Косюка
Юрій Мельник
Що не купити за гроші?
Друзів і здоров’я.
Найскладніше управлінське рішення?
Всі важливі рішення не були легкими. Були і відверто важкі.
Що найбільш цінуєте у людях?
Надійність, порядність і дружність. Професійність — також, але це можна набути. А ці три «кити» мають бути.
Улюблена книжка?
Коли є час – читаю деякі вибрані твори Булгакова, актуальні і в нинішній час.
Це Ви про булгаковський сюжет із Преображенським?
Так. Зараз також читаю князя Урусова «Книга о лошади» (1880 рік). Цікава.
Я — аграрний соціально відповідальний прагматик, а не політик
Кожен актор мріє зіграти роль всього свого життя. Кожна особистість має життєву мету. Яка вона у Вас?
Життєва мета чи роль?
Обидві, якщо розділяєте.
Щодо ролі – нічого переписувати не хотів би. Як відбулося – так і є. Все моє. Перегравати чи відігравати назад — ні. Все було логічно, еволюційно.
А куди рухаєтесь?
Моя мета проста – бути потрібним людям, колективу, сім’ї, справі розвитку села і аграрного бізнесу.
То Ви пацифіст?
Не думаю. Я — прагматик. Мабуть аграрний соціально відповідальний прагматик, а не політик.
Наталія Білоусова, головний редактор AgroPolit.com

Залиште коментар

Також по темі

Хмельницьких політиків не пустять покерувати Аграрною партією

Депутат Хмельницької обласної ради Андрій Гордійчук не зможе