У військовому містечку, що у Ракове, три дні тривала гра на виживання. Мешканці одразу семи будинків, як у кам’яному віці, від понеділка до пізнього вечора середи сиділи без світла. Уночі при свічках, а вдень на сухому пайку. Врешті, терпцю забракло, взяли і перепинили рух транспорту. Останнім часом – це єдиний спосіб привернути увагу влади.
Вулиця Довженка у суцільній темряві вже 50 годин. Людям і так не солодко живеться при КЕВ, як на лихо, згасли ще й лампочки. В будинках електричні плити, багато дітей та пенсіонерів. Майже, як у останньому герої!
Якщо кількома словами – за межею совісті. Місцеві три доби обривали телефони усіх профільних контор. Три дні ходили на поріг КЕВ. І якщо військові, принаймні, пообіцяли, що електропостачання відновлять, то місто відхрестилося від людей взагалі. Сказали — ви не наші.
Енергетичну блокаду відчули на собі не лише водії тролейбусів. Разом із сотнею мешканців на дорозі замітало снігом місцевого депутата та головного полісмена.
За кількасот метрів у траншеї з ліхтариками та фактично голіруч працівники КЕВ ремонтують кабель. Визнають, колись це мало трапитись. У сімдесятих, коли військове містечко тільки будувалося, всі комунікації протягли в одному рові – і вода, і тепло, і електрика. Минуло 30 років, стався прорив води і, відповідно, замикання… Такі от справи. Окрім, як «вибачте» і «чекайте інженера» додати нічого.
Вже близько десятої світло в оселях таки з’явилось, та проблема зосталась. Віктор Паламарчук єдиний, хто прибув із Ради; пообіцяв — депутати проситимуть Міноборони, щоб військову землю віддати у гарні комунальні руки. Ну що ж, поживемо — побачимо, а поки житимуть до чергової поломки. Не звикати.
